Кава, туалет, правила, дресирування

Поки Хасан порався в будиночку, готуючи сніданок, Іришка вийшла на подвір'я.
Сонце вже починало припікати, але спека ще не стала нестерпною. Навкруги стояла дзвінка, велична тиша. Жовті бархани м'якими хвилями йшли за обрій, а вдалині переливалося бірюзове море. Краса навколо була дика, заворожлива... Але в голові Іришки крутилися зовсім інші думки.
Вона підійшла до старенького, побитого життям джипа Хасана, зазирнула в салон і лише зітхнула: та будь там хоч автомат, хоч механіка — яка різниця, якщо вона зроду не сиділа за кермом? Пішки через розпечену пустелю до першої цивілізації вона теж не дійде. «Отже, втеча поки відкладається, — вирішила вона. — Переходимо до плану "Дресирування" і наступаємо на всіх фронтах».
У цей момент із будиночка з'явився Хасан. Він помахав їй рукою, запрошуючи увійти:
— Іди... Їсти.
Вони вмостилися всередині на рогожі. Сніданок складався із сухих коржів і двох піал із міцною кавою. Хасан теж мовчки взяв коржик і почав їсти. Іришка критично покрутила свій у руках, відкусила шматочок і норовисто подивилася на викрадача:
— І що ти думаєш, я весь час харчуватимуся коржами? Я взагалі-то звикла пити каву з круасаном!
Хасан здивовано звів брови. Слово «круасан» він знав — чув у місті від туристів, але почути його посеред глухої пустелі явно не розраховував.
Вони допили каву, і Іришка, відставивши піалу, сіла рівно, схрестила руки на грудях і подивилася просто в очі Хасану:
— А тепер я з тобою розмовлятиму, — карбуючи кожне слово, мовила вона. — Слухай мене уважно. Ти хочеш, щоб ми разом були, так?
Хасан трохи розгубився від її прямого, командирського тону, але кивнув і тихо відповів:
— Ти і я... разом? Так, хочу.
— Чудово! — підхопила Іришка. — Тоді слухай мене. У мене є вимоги. По-перше, зроби мені нормальний туалет.
Почувши слово «туалет», Хасан одразу махнув рукою в куток будиночка:
— Там туалет!
— Ні, там дірка в підлозі! Це не туалет, — відрізала Іришка і рішуче замахала руками. — Я хочу унітаз!
— Унітаз?.. — Хасан замислився, намагаючись уловити зміст знайомого, але незвичного слова.
— Ну, унітаз! — Іришка активними жестами окреслила в повітрі овальну чашу та бачок. — Білий такий, із фаянсу! Щоб сидіти нормально!
Хасан розгублено подивився на неї і видавив:
— Як робити? Я не знаю...
— А ти дізнайся! — із натиском відповіла Іришка. — Поїдеш у місто, купиш унітаз, привезеш сюди і хоч на клей його присаджуй! Мені потрібен унітаз. Це по-перше. А по-друге, мені потрібен душ!
— Там є вода! — знову спробував заперечити Хасан, указуючи рукою все в той самий куток. — Туалет, вода!
— Я не буду митися в туалеті! — відрізала Іришка. — Ти негайно зробиш мені нормальний душ!
Вона піднялася й рішуче ступила на подвір'я. Попрямувавши вглиб ділянки, вона тицьнула пальцем у порожнє місце під палючим сонцем:
— Ось тут зробиш мені душ! І щоб був зі стінами та дахом! — вона активно зобразила руками кабінку. — А зверху — вода, бочка. Зрозумів?
Хасан підійшов ближче й лише безпорадно розвів руками. Він абсолютно не розумів, чого ще від нього хоче ця жінка.
— Помитися! Розумієш? — як дитині, почала пояснювати Іришка. — Вода, стіни, дах... Щоб я сама там милася, щоб ти мене не бачив і мені було зручно! Зрозумів?! Мені потрібні стіни! Стіни, дах і двері!
Вона підбігла до будиночка, поплескала по стіні, посмикала двері й підняла голову до стелі:
— Ось! Стіни! Дах! Двері! А всередині — вода!
До Хасана нарешті почало доходити, чого вона хоче, але в голові виникло нове питання: де все це взяти?
— Поїдеш у місто й купиш усе, щоб був душ і унітаз! — продовжувала командувати Іришка. — Коли ти йдеш на роботу? Коли працювати?
Хасан ухопив знайоме слово:
— Так... Треба працювати. Працювати, заробляти гроші.
— Ось! Поїдеш у місто рибу продавати на базар!
— Так, ловлю рибу, їду на базар, — кивнув він.
— Дуже добре! Ось там за гроші, — вона виразно потерла пальцями, — купиш мені унітаз і душ!

У Хасана вже голова йшла обертом. «Що вона від мене хоче? Який душ, який унітаз?» — нервував він. Але водночас ця жінка подобалася йому дедалі більше. Йому, як це не дивно, навіть приносило задоволення те, як вона ним командує.
«Треба буде на базарі у продавців, які розуміють її мову, запитати, що таке душ і унітаз», — вирішив він про себе.
Він підвівся, підійшов до машини й сів за кермо. Наостанок суворо застеріг її:
— Ти тут не ходити. Сонце... помреш!
Джип заревів і поїхав, піднімаючи клуби піску та пилу.
Залишившись сама, Іришка полегшено перевела дух і одразу почала розмірковувати: «Так, треба тут усе оглянути. Десь має бути його телефон! Куди він міг його покласти?»
Вона точно знала, що телефон у Хасана є — ще тоді, у таборі бедуїнів, коли підходила до його машини попросити води, вона власними очима бачила мобільник у нього в салоні.