Кава, туалет, правила дресирування.

Іришка відпила кави, вдячно всміхнулася й поставила піалу на рогожку:
— Боже, як смачно! Дякую, Хасане.
Озирнувшись довкола під палючим промінням сонця, вона весело запропонувала:
— Слухай, а давай на море поїдемо? Спека нестерпна! Поплавати.
Хасан трохи розумів її мову і з уривків фраз та живих жестів одразу вхопив суть: море, плавати. Він кивнув, і вони сіли в машину. Дорогою Іришка жваво розпитувала його, допомагаючи собі жестами, якщо він не розумів окремих слів:
— А ким ти працюєш? Що робиш? Робота... Робота у тебе яка? Тварин у тебе немає, нічого такого... Чим узагалі займаєшся?
Хасан ухопив знайоме слово й відповів коротко:
— Риба.
— О, ти рибалка? — зраділа вона. — Ловиш рибу, а потім везеш її на базар продавати?
Хасан кивнув.
— Ну так, непогано влаштувався.
Коли машина зупинилася біля узбережжя, Іришка одразу вискочила, підбігла до води й почала хлюпатися з абсолютно дитячою, безтурботною радістю. Хасан відвернувся до машини, але краєм ока спостерігав за нею, щиро милуючись цією красивою та живою жінкою. Однак на серці в нього було важко. Він дивився на її щасливе обличчя і з тугою розумів, що вона досі не усвідомлює головного. Їй судилося залишитися тут, з ним, і від цієї думки йому було не по собі — ображати її він зовсім не хотів, але й відпускати не збирався.
Дорогою назад у машині Іришка продовжила розпитувати його, намагаючись розговорити мовчазного викрадача й допомагаючи собі жестами:
— Ти один живеш чи у тебе сім'я є? А є у тебе діти? А де твоя дружина?
Але Хасан лише мовчки дивився на дорогу, зрідка поглядаючи на неї з дивним, непроникним виразом обличчя.
Коли вони приїхали на місце й машина зупинилася, Іришка бадьоро та звично защебетала:
— Ну все, я вже надихалася, наплавалася. Давай, Хасанчику, вези мене назад. Дівчата вже зачекалися, мабуть.
Він сухо й твердо кинув:
— Ні.
Вона остовпіла й розгублено покліпала:
— У сенсі — ні? Що за жарти? Вези мене, там на мене чекають.
Він сухо повторив:
— Ні.
— Тобто як «ні»?! — у її голосі прорізався перший переляк.
Він важко подивився на неї:
— Ти будеш тут... зі мною.
До неї повільно почало доходити все безумство ситуації. Вона в глухій пустелі з цим незнайомим чоловіком, який і не збирається вести її до дівчат. Усю її курортну завзятість змило в одну секунду, а на зміну їй прийшла дика лють.
Вона вхопила перше, що потрапило під руку, і жбурнула в нього — Хасан устиг пригнутися й ухилитися. А потім почала гатити кулачками по його широких грудях і плечах, з серцем примовляючи:
— Ох ти ж чорт рогатий! Що вигадав!
Хасан же просто стояв рівно, стійко приймаючи ці удари й лише намагаючись випадково не зачепити її. Нарешті він гримнув на неї, намагаючись привести до тями.
— А ти на мене ще й підвищувати голос будеш?! — заверещала вона від обурення, уперши руки в боки. — Зовсім з глузду з'їхав?! Та ти, виявляється, нічого не розумієш! Я тобі не твоя мусульманка, я тобі українка — я тобі тут таке влаштую, що самому жити не захочеться! Ану, швидко вези мене назад! Я не збираюся жити в цьому кошмарі! Ти знущаєшся з мене?!
Іришка довго й яро злилася. А потім, вирішивши продемонструвати всю глибину свого протесту, вона демонстративно вмостилася просто на відкритому сонці й завмерла непорушно, сподіваючись узяти його змором.
Ближче до полудня сонце почало пекти нещадно. Хасан підійшов до неї, простягнув руку й кинув:
— Сонце... сонце погано.
Іришка сама зметикувала, що так і до сонячного удару недалеко — з цим жарти погані. Будучи за натурою оптимісткою й уже вибудовуючи в голові підступні плани, вона вирішила: «Добре, зараз я йому влаштую таке життя, що він сам завиє, завезе назад і ще приплатить, аби швидше забрали!»
Вона гордо піднялася, і Хасан увів її до будиночка. Але навіть там вона продовжила гнути свою лінію: мовчки сіла, демонструючи повне презирство. Хасан приніс їй чай у піалі, але вона мовчки й демонстративно відштовхнула її, так що чай розлився. Спробував запропонувати їжу — вона так само мовчки відвернулася.

Ближче до вечора, коли сонце вже сідало за горизонт, Хасан знову зазирнув до неї — чи то перевірити, як вона, чи то влаштуватися поруч. Іришка одразу звилася, рішуче вказавши йому на двері:
— Іди звідси, джине пустельний! Я з тобою тут спати не збираюся! Шукай собі місце де хочеш!
Вона випхала його, зачинивши двері, а Хасан, розуміючи, що інакше вона просто втече, зітхнув і мовчки замкнув її зовні.
У тиші кімнати, що темніла, Іришка залишилася одна й полегшено подумала: «Слава богу, відчепився від мене». Усю ніч вона просиділа в темряві, опрацьовуючи стратегію: з ним треба триматися холодно, командувати ним — він ніби як піддається дресируванню, а далі видно буде. Украв він її, бачте! Ну нічого, вона йому ще влаштує...
Уранці двері рипнули — Хасан відчинив їх. Іришка вирішила змінити гнів на холодну стратегію. Коли він зазирнув, вона лише стримано кивнула спідлоба й карбуючи кожне слово мовила:
— Хочу в туалет.
Хасан кивнув і показав на куток усередині самого будиночка, де в підлозі зяяв спеціальний отвір, що слугував одночасно і санвузлом, і зливом для душу.
Повертаючись звідти, Іришка мовчки підняла руки перед його обличчям:
— Вода. Помити руки. Дай води.
Хасан слухняно підійшов до великої бочки, зачерпнув воду невеликою пластиковою каністрою з відрізаним верхом і акуратно полив їй на руки.
Іришка струсила краплі води з рук і стримано кивнула:
— Добре. А тепер я хочу їсти. Чи ти вважаєш, що я святим духом харчуюся? Дай мені їсти! І каву. А потім ми з тобою поговоримо... Устаз Хасан! — передражнила вона його.
А про себе задоволено подумала: «О, ось і слівце знадобилося, недарма запам'ятала».
Хасан здивовано подивився на неї — це офіційне «Устаз» у поєднанні з її вимогливим і господарським тоном пролунало дуже несподівано. Проте він нічого не сказав, лише мовчки повернувся й пішов готувати їжу та каву.