Операція «Екскурсія»

Подруги вийшли з білого таксі біля величної мечеті. Щойно дверцята зачинилися, як Іришка завмерла посеред площі, закинувши голову вгору:
— Вау, яка краса... Боже мій! — захоплено видихнула вона, роздивляючись витончені мінарети, що злітали у вечірнє небо, і м’яке підсвічування величній будівлі.
Ляля з цікавістю оглянула туристичний антураж навколо, із задоволенням розглядаючи нові архітектурні деталі, але скептично хмикнула й із легкою іронією зауважила:
— Ну так, мечеть... Дуже красиво. Тільки одразу видно, що зовсім новенька, жодної тобі давньої історії, новобудова чистої води. Але все одно вражає!
Наталя посміхнулася і похитала головою:
— Дарма, краса так краса. По-моєму, тут найголовніша визначна пам'ятка — це ти, Ляля.
Ляля здивовано повернулася до подруги і підняла брови:
— З якої це статі?
— А з тієї, що ти знову забула про дрес-код і завітала сюди в шортах, тож усі навколо тільки на тебе і витріщаються, — одразу знайшлася Наталя, лукаво підморгнувши подругам.
Ляля відмахнулася:
— Та годі вам, дівчата.
Посміхнувшись, Наталя запропонувала:
— Давайте краще обійдемо її навколо, поки нас із мінарета не прогнали за порушення правил!
Подруги рушили навколо будівлі і одразу опинилися біля самого краю галасливого східного базару. Повітря було густим від ароматів спецій. Навколо кипіло життя: у крамницях мерехтіли мідні чайники, переливалися красиві світильники та лампи, красувалися якісні вироби зі шкіри та блищали золоті прикраси на будь-який смак, а продавці наперебій вигукували ціни.
Іришка засяяла від захвату, відчуваючи цей неповторний колорит:
— Ех, дівчата, я тут готова залишити всі гроші й навіть загубитися!
Подруги зайшли в невелику затишну крамницю, де на полицях рядами висіли найрізноманітніші сумочки. Господар крамниці одразу привітно розпливвся в усмішці:
— Добридень, принцеси! О, прошу, дивіться, найкращий вибір у всьому Старому місті!
Іришка увійшла до крамниці, захоплено оглянулася і вигукнула:
— Ой, дівчата, погляньте, яка краса! Ця жовтезенька сумка — ну просто прелесть!
Вона повернулася до господаря крамниці і прямо запитала:
— Скажіть, це шкіра?
Продавець оцінювально посміхнувся:
— Що ти, мадам, ображаєш? Звичайно, шкіра! У мене своє виробництво, ось цими руками сам шيو!
— Так скільки коштує? — одразу поцікавилася Іришка.
— Спеціальна ціна для такої красуні — тридцять доларів!
— Тридцять?! — Іришка обурено сплеснула руками. — Ти що, це дуже дорого! Червона ціна — п'ятнадцять.
Продавець картинно обурився:
— Е, ні! Ти подивися, які тут шви, скільки тут роботи! Скільки всяких кишеньок! Вона рівно стільки і коштує — тридцять!
Поки господар гаряче сперечався, ініціативу одразу перехопила Ляля, що підійшла ближче, включившись у торги зі знанням справи.
У цей момент, поки Ляля відволікала всіх розмовами, Іришка раптом відчула на собі чийсь погляд. Вона різко обернулася — у крамниці, крім подруг і продавця, нікого не було. Іришка кинула погляд через вітражне вікно на вулицю, де якраз проходили перехожі-чоловіки. Майнула думка: «Ну, може, і дивиться хто... Я ж ще дуже навіть нічого, хоч і не першої свіжості. Ну та гаразд, за перегляди грошей не беруть».
Відігнавши ці думки, Іришка рішуче махнула рукою:
— Ні, все, Лялю, йдемо, ми не беремо тут. Все, до побачення!
Жінки вже прямували до виходу, як у дверях зіткнулися з місцевим жителем, який зайшов до крамниці і шанобливо привітав господаря:
— Салам алейкум, устаз Юсуф.
Іришка, почувши це на ходу, різко завмерла, обернулася до подруг і приголомшено видала:
— Ви чули? Він що, його унітазом назвав? Унітаз Юсуф?!
Подруги тут же голосно пирхнули зі сміху.
— Іришко, ти що таке кажеш? Який унітаз? — крізь сльози від реготу перепитала Ляля.
— Ну він же сам так сказав!
— Та не унітаз, — посміхнулася Ляля. — Він сказав «устаз». Це вони так шанобливо звертаються, на кшталт нашого вчителя чи пана.

Хіхікаючи і підсміюючись одна над одною, жінки вийшли з крамниці.
Подальший похід по ринку пролітав легко і весело. Іришка, анітрохи не засмутившись через першу крамницю, швидко знайшла те, про що мріяла, — в іншому крихітному магазинчику вона приглянула чудову сумочку і цього разу збила ціну майстерно і без зайвих нервів.
Поки подруги неспішно рухалися лабіринтами торгових рядів, Ляля раптом зупинилася біля яскравої вивіски.
— Дівчата, дивіться-но, турагентство! — кинула вона, зазираючи всередину.
Оскільки на завтрашню екскурсію до пірамід квитків уже не знайшлося, вони вирішили не засмучуватися і купили захопливий тур у гості до бедуїнів.
Задоволені покупками й планами на завтра, подруги загорнули в затишний ресторанчик. Там вони з величезним апетитом скуштували найсвіжіших морепродуктів і, втомлені, але абсолютно щасливі, викликавши таксі, повернулися до готелю.