Непосидючі жінки, або як влаштувати особисте життя

На веранді панувало приємне пожвавлення: подруги клопотали, накриваючи на стіл і передчуваючи гарний вечір. Поки дівчата займалися справами, у Наталії задзвонив телефон. Це був Андрій. Вона вийшла на подвір'я, щоб шум і метушня дівчат не заважали розмові, і відповіла. Варто було їй піднести телефон до вуха, як почувся голос, від якого в неї мимоволі потеплішало на серці.
— Здрастуй, Наталочко, — лагідно промовив він. Його голос звучав трохи схвильовано. — Весь день тільки про тебе й думав...
Наталія посміхнулася своїм думкам, відчуваючи, як вона теж трохи нервує, але всередині розливається приємне тепло. Вона слухала його і щиро раділа тому, що цей уже майже рідний голос знову лунає в слухавці. Трохи поспілкувавшись, вона вирішила не зволікати й розповісти, що вони з дівчатами готуються до вечора і скоро під'їдуть Олег із Віктором, а потім запросила його приєднатися до їхньої компанії.
У відповідь почувся оксамитовий сміх Андрія:
— Ти просто прочитала мої думки! Я якраз збирався зателефонувати, щоб запропонувати тобі прогулятися й провести цей вечір тільки вдвох... Але раз у нас намічається така душевна компанія, то дякую за запрошення — я обов'язково буду.
Час минав швидко, наближався вечір. Подруги вже були готові до зустрічі гостей. Іришка постійно визирала на дорогу, що вела до дач, аби не пропустити Олега. Раптом здалеку вона побачила машину сріблястого кольору, уважно придивилася до неї і просто закричала:
— Дівчата, дивіться! Он машина, той самий седан, який я бачила в сервісному центрі, він мені так сподобався! Дивіться, він повертає до нас! Цікаво, хто ж із наших сусідів їздить на такому авто?
Машина повернула і зупинилася неподалік. Подруги пильно стежили за нею, і тут в Іришки задзвонив телефон. Це був Олег: він повідомив, що вже під'їжджає, і попросив Іришку вийти зустріти їх, бо не знає точно, де її будиночок.
Іришка, не зводячи очей з дороги, вискочила з хвіртки. А машина, яку вони щойно обговорювали, тим часом проїхала далі вулицею. Іришка, роззираючись на всі боки й не здогадуючись, що саме в цьому авто були їхні гості, казала в телефон:
— Слухай, я щось вас не бачу... Я стою біля хвіртки будинку, як тільки побачу — одразу вийду назустріч!
На що Олег відповів:
— Хм, Ірочко, а я ж тебе бачу! Ти стоїш позаду нас, ми трохи проїхали.
Іришка з подивом розвернулася, дивлячись у кінець вулиці, куди щойно проїхав той самий автомобіль, який їй сподобався. І раптом вона зойкнула, прикривши рот долонею від несподіванки. Дівчата, які стояли поруч, подивилися на неї, потім на машину, і Ляля зі смішком мовила:
— А ось і твій наречений на машині твоєї мрії!
Наташа, сяючи від радості за подругу, додала:
— Вау, Іришко, оце так доля!
Іришка була настільки здивована й приємно шокована, що в неї бракувало слів для відповіді. Вона просто завмерла, не в змозі відірвати погляд від сріблястого седана, який уже почав повільно розвертатися, щоб повернутися до них.
Олег і Віктор під'їхали під саму хвіртку. Першим з машини вийшов Олег, підійшов до Іришки, сором'язливо обійняв її і поцілував у щоку. Після цього з автомобіля вийшов Віктор і, широко посміхаючись та розвівши руки в сторони, вигукнув:
— А ось і десант прибув! Дівчата, приймайте провізію!
Олег одразу підхопив:
— Так-так-так, ми тут дещо привезли, не можна ж із порожніми руками.
Чоловіки почали діставати з багажника безліч пакетів із продуктами. Дівчата запросили їх:
— Ну проходьте, гості дорогі, несіть усе на веранду!
Друзі пішли слідом за подругами з купою пакетів. Поставивши все на веранді, вони трохи завагалися, а потім Олег мовив:
— Ми зараз прийдемо, дівчата. Машину треба з дороги прибрати, щоб не заважала. Поставимо її тут поруч і повернемося.
Поки кавалери відійшли, подруги на веранді перезиралися й шепотілися.
— Боже, я в шоці, просто в шоці! — стиха примовляла Іришка.