Чотирилапий зрадник, або хто тут головна господарка

Дівчата ще довгий час сиділи, обговорюючи свої нові враження, аж раптом до них підбіг Рекс. Він одразу кинувся до Наталі й почав облизувати її мало не з ніг до голови. Наталя, щиро здивована, почала гладити собаку:
— Ой, привіт, друзяко! Рексе, як ти? Моя ж ти радість!
Тут з боку хвіртки почувся окрик:
— Рексе, до мене! Рексе, до мене, кому кажу!
Ляля з Наталею встали, вже зрозумівши, що це Сергій Михайлович прийшов до них у гості. Вони підійшли до хвіртки, відчинили її й привіталися:
— Доброго ранку, Сергію Михайловичу!
Він зніяковіло усміхнувся:
— Доброго ранку, дівчата! Ой, вибачте цього бешкетника, знову він побіг без дозволу.
Наталя щиро засміялася, продовжуючи гладити собаку:
— Та Боже мій, Сергію Михайловичу, за що ж його пробачати? Це ж чудовий собака! Заходьте, заходьте, Сергію Михайловичу! Це просто прелесть, він уже встиг мене облизати з ніг до голови. І нехай бігає, ви ж знаєте, що у нас тут просто роздолля для нього. Жодних городів, самі дерева.
Тим не менш Рекс не поспішав відходити від Наталі. Він винувато подивився на господаря, але залишався біля неї. Сергій Михайлович, спостерігаючи за цією сценою, усміхнувся:
— Ага, то ти зрадник? Все, знайшов собі нову господарку.
Дівчата розсміялися:
— Проходьте, Сергію Михайловичу!
Коли гість увійшов і влаштувався під навісом разом із дівчатами на свіжому повітрі, він став серйознішим:
— Ну що, дівчата, мої колишні колеги дали відповідь. Отже, ось номер телефону й адреса тієї людини, з якою ви, Наталю, обмінялися валізами.
Подруги перезирнулися. Спочатку вони з ввічливості до праці Сергія Михайловича не хотіли йому розповідати про те, що вже самі дізналися телефон цього незнайомця. Але Наталя все-таки не втрималася й зізналася, що вони вже самі провели своє невелике розслідування.
Сергій Михайлович здивовано підняв брови, а потім розреготався:
— Ну ви й даєте, дівчата! Все як завжди. Непосиди ви наші, вам і поліція не потрібна для таких справ! А що, вже зустрічалися з ним?
Наталя зітхнула:
— Та ні, на жаль. Вчора він чомусь не прийшов у призначений час. Але ми не здаємося — сьогодні будемо дзвонити знову. Думаю, все має вийти. Не може ж ця історія тривати вічно! Я мушу зустрітися з цим загадковим власником валізи.
Сергій Михайлович хитро примружився:
— Та це точно! Якщо ви вже за щось беретеся, то йдете до кінця.
Наталя, піддавшись своїй цікавості та думкам про Андрія, вирішила побіжно запитати:
— Сергію Михайловичу, а що ж ви з Рексом самі? Де ж ваш гість? Чому він із вами не прийшов? Чи він дуже зайнятий?
Сергій Михайлович відповів:
— Та він із самого ранку поїхав до міста у якихось справах.
Раптом Ляля спохопилася:
— Сергію Михайловичу, може, кави?
— Із задоволенням! — відповів він.
Наталя вже підскочила зі свого місця:
— Ну звісно! Ви ж до нас у гості прийшли, та ще й так рано, спеціально щоб поділитися цією прекрасною новиною. Ми просто зобов’язані вас напоїти найсмачнішою кавою!
Наталя вирушила чаклувати над кавою на веранду. Періодично вона визирала до гостя й запитувала:
— Сергію Михайловичу, ви любите якісь додатки до кави? Може, молока або ще чогось? Я вмію здивувати!
На що Сергій Михайлович відповів з усмішкою:
— Ой, Наталочко, я повністю покладуся на твій смак. Я люблю каву в будь-якому її вигляді.
Наталя взялася до справи з усією старанністю. Вона хотіла приготувати щось справді особливе. У турку вона додала не лише свіжозмелені зерна, а й дрібку кориці для теплого аромату, зовсім трохи тертого чорного шоколаду для оксамитової гірчинки та крапельку мускатного горіха, щоб надати напою загадкової східної нотки. По всьому подвір’ю одразу розлився такий манірний аромат. Рекс у цей час не сидів на місці, а постійно бігав між Наталею та господарем, намагаючись нікого не образити своєю увагою, і при цьому активно принюхувався до нового аромату.
Коли Наталя повернулася з тацею, від чашок виходив чудовий, ні з чим не зрівняний запах.
Сергій Михайлович зробив ковток, і його обличчя розпливлося в задоволеній усмішці.
— Боже, — видихнув він, — це просто божественний напій!
Ляля, дивлячись на гостя, з гордістю додала:
— Та вона в нас справжня чарівниця.
Рекс завмер біля Наталі, уважно подивився на неї, потім перевів погляд на господаря, активно вдихаючи пахощі, що доносилися з чашки.
Наталя усміхнулася псу:
— Мій дорогий, я зараз дам тобі щось дуже смачненьке. Сергію Михайловичу, можна я його почастую?
Той розсміявся:
— Звісно! Я не можу вам відмовити ні в чому після такого чудового напою.
Наталя повернулася на веранду. Поки вона діставала з холодильника ласощі й нарізала їх акуратними шматочками, Рекс не відходив від неї ні на крок. Він дивився на неї обожнюючим поглядом, а з пащі, в очікуванні частування, вже почали текти слинки.
Наталя виклала нарізані шматочки на маленьку тарілочку, винесла її на вулицю і поставила перед собакою.
— Їж, мій коханий, це дуже смачно. Смачного! — лагідно сказала вона, погладжуючи Рекса по голові.
Пес із явною радістю почав їсти, а Наталя, задоволена тим, що догодила всім, повернулася до столу.