Ранкові одкровення та солодкі сумніви

Наступного ранку Наталя встала дуже рано. Ляля ще мирно спала, а в дачному будиночку панувала тиша. Наталя почувалася піднесено. Усе, що ще вчора здавалося непосильним тягарем, відступило на другий план. Війна, тривога, сум за домом — усі ці чорні думки зблякли. Здавалося, кохання до Андрія стало тим цілющим засобом, що лікував навіть найглибші душевні рани. Навіть думки про валізу, що не давали їй спокою вчора, здавалися зараз чимось далеким. Вона лише відмахнулася: звісно, цю проблему треба було вирішити, але не зараз.
Наталя звичними рухами приготувала каву і вийшла на веранду. Це був її час, її маленьке щастя. Вона обожнювала ці ранні години, коли світ навколо тільки прокидався, а повітря пахло росою. Ласкаві промені сонця торкалися її обличчя, зігріваючи так само обережно, як погляд Андрія. Це було її свято — чашка кави, тиша, перше сонце і думки про нього, які дарували відчуття свободи.
Вона не могла дочекатися, коли прокинеться Ляля. Зазирнула в будиночок, тихо покликала подругу. Ляля розплющила очі:
— О, доброго ранку… Ти вже встала? Я, як завжди, все проспала.
— Ні-ні, Лялечко, спи, — Наталя м’яко усміхнулася. — Хоча мені так хочеться поділитися емоціями!
Ляля вмить прокинулася:
— Наталочко? Ну, звісно! Я зараз вийду.
Наталя вийшла під навіс на свіже повітря. Коли Ляля приєдналася до неї, Наталя одразу почала:
— Лялечко, не можу більше тримати це в собі. Послухай, по-моєму, я закохалася.
Ляля широко розплющила очі і засміялася:
— Ну, Наталю, це було видно ще вчора неозброєним оком! Я, звісно, теж була зайнята Віктором, але все зрозуміла.
Вони сіли за стіл. Наталя розповіла про свої переживання і страх, аж раптом зупинилася, зніяковіло прикусила губу і сплеснула руками:
— Ой, Лялечко, Боже мій, ну що це я! Все про себе та про себе… Соромно навіть. Я ж тебе зовсім заговорила! Розкажи краще, як ти? Як тобі Віктор?
Ляля загадково посміхнулася:
— Ну, так собі… непоганий хлопчина. Але скільки в ньому гумору! Ми з ним прямо на одній хвилі. Уявляєш, він теж «сова»!
— Ну от, знайшла ти собі свого «філіна», — жартома підморгнула Наталя, і вони розсміялися.
Раптом Наталя стрепенулася і серйозно додала:
— Ой, послухай, Лялю… А я ж не знаю, може, Андрій одружений? Боже мій, я зі своїми почуттями навіть про це не подумала! Мені здавалося, що такого не може бути.
Ляля спокійно відповіла:
— Я вчора все з'ясувала щодо Віктора. Він розлучений уже кілька років, у вільному пошуку, як і я.
— Ну, я теж поговорю з Андрієм, звичайно, з'ясую цей момент, — кивнула Наталя. — Але тобі, Лялько, пощастило.
— Можливо, — відповіла Ляля. — Але ж ти знаєш мене, я у вир з головою не падаю. У мене все чітко: перевірю, дізнаюся, а потім буде видно. Подивимося, як буде далі.