Блискучі розваги та інші приємності

Вечір у ресторані набирав обертів, і бесіда текла легко, аж поки Віктор, трохи нахилившись до Лялі, не понизив голос:
— Лялечко, може, вийдемо на повітря? Не хочете скласти компанію — покурити?
Ляля злегка усміхнулася, окинувши його уважним поглядом:
— Взагалі-то, Вікторе, куріння шкодить здоров’ю. Але я зараз настільки здорова, що, думаю, мені не зашкодить вжити крапельку нікотинової отрути. Ходімо вийдемо, Вікторе. Заодно я спробую вивести вас на чисту воду: хто ж ви насправді такий?
Віктор розплився в задоволеній усмішці й притворно-схвильовано вигукнув:
— Ой, Лялечко, я ні в якому разі не можу допустити, щоб ви отруїли себе отрутою! Однак, якщо у вас таке непереборне бажання — мої розповіді про себе, обіцяю, трохи пом’якшать цю отруйну краплю.
Він галантно відсунув її стілець, і вони разом попрямували до виходу, обмінюючись багатозначними поглядами.
Коли Ляля і Віктор відійшли від столу, запала невелика пауза. Олег, спостерігаючи за ними з усмішкою, повернувся до Іришки й тихо запитав:
— Ірочко, а ви теж курите?
Іришка поморщилася і рішуче похитала головою:
— Ні, фу, я не люблю дим. Взагалі не виношу.
Олег буквально просіяв, дивлячись на неї зі щирим захопленням:
— Боже, ви мені все більше і більше подобаєтесь! Ви така красива,  пашіюча здоров’ям жінка, навіщо ж себе труїти цією гидотою? Я вас абсолютно підтримую в цьому. Я теж не курю і вважаю, що це огидна звичка.
Він злегка зніяковів і додав, понизивши голос:
— Тільки ви не подумайте, що я когось засуджую... Не на образу вам сказано з приводу вашої подруги. Я, звісно, Лялю не мав на увазі, це я так, загалом, про своє ставлення.
Наталя, яка до цього мовчки слухала їхню розмову, не втрималася і, злегка підштовхнувши Іришку ліктем, з усмішкою втрутилася:
— Іришко, Боже мій, ну ти така правильна, аж гидко! — вона тут же підморгнула подрузі, даючи зрозуміти, що жартує. — Але я все одно тебе обожнюю. Зате ти в нас найартистичніша! Олеже, ви навіть не уявляєте, яка вона чудова артистка!
Олег, який до цього з цікавістю розглядав Іришку, здивовано підняв брови:
— Іришко, ви артистка? Професійна?
Іришка тут же зніяковіла, заливаючись легким рум’янцем, і поспішно замахала руками:
— Ой, ні-ні! Що ви! Професія в мене зовсім інша, звичайнісінька. А те, що Наталя мене так називає… ну, є за мною такий грішок: люблю іноді пожартувати, розіграти когось, пофантазувати. Це просто для душі, а не для сцени.
Олег розсміявся, і в його погляді, спрямованому на Іришку, з’явилося ще більше теплоти:
— Знаєте, а це навіть краще. Професійних артистів багато, а ось таких живих і щирих людей, як ви — пошукати.
Андрій, що сидів поруч із Наталею, м’яко накрив своєю долонею її руку. Наталя подивилася на нього, і в серці в неї стало зовсім спокійно. Вона відчувала, як від нього виходить сила і щира турбота — поруч із ним вона нарешті відчула себе по-справжньому захищеною. Плутанина з адресами, яка здавалася катастрофою всього годину тому, перетворилася на найкращий подарунок долі.
Вони просиділи в ресторані ще якийсь час, насолоджуючись вечором, аж поки Наталя не спохопилася:
— Дівчата, нам уже час! Остання маршрутка на дачу йде о дев’ятій, треба встигнути.
У приємній метушні всі обмінялися номерами телефонів. Попрощавшись із Віктором та Олегом, дівчата в супроводі Андрія попрямували до зупинки. Вечір безумовно вдався.
Шлях до дачі пролетів непомітно. Андрій, як справжній джентльмен, провів подруг прямо до хвіртки. Біля входу він зупинився, галантно попрощався з Лялею та Іришкою, а потім перевів багатозначний погляд на Наталю.
— До завтра, — негучно сказав він. — Спокійної ночі.
Коли за Андрієм зачинилася хвіртка, Наталя ще кілька секунд стояла в тиші дачного подвір’я. У голові промайнула думка: «Все, що не робиться — усе на краще».