Блискучі розваги та інші приємності

Вийшовши з будівлі, дівчата зупинилися на гарячому асфальті. Наталя важко зітхнула, розправила плечі й сказала:
— Ну все, на сьогодні досить. Я вже трохи втомилася від наших пригод. Поїхали додому.
Вона раптом заусміхалася, і очі її засяяли:
— До речі, мені Андрій казав, що, можливо, нас сьогодні з Сергієм Михайловичем покличуть у гості.
Іришка здивовано подивилася на подругу:
— Ага, а де це ти вже з Андрієм бачилася?
— Та я сьогодні зранку на базарі була, і він там був, — відповіла Наталя.
Ляля хитро примружилася:
— Ну так, вона звідти прийшла не з молоком, а з букетом квітів.
Іришка аж сплеснула руками:
— Нічого собі! Оце я пропустила все! Як це так сталося? Я нічого не знаю!
— Ну, а чого тут знати? — спокійно відповіла Наталя. — Подарував мені чоловік букет квітів. Може, якби ви були на базарі, він би і вам подарував. Просто він такий галантний.
Дівчата розсміялися: «Та-так, галантний, звісно!» — і попрямували на зупинку.
Приїхавши на дачу, вони з полегшенням зітхнули. Тут було тихо і спокійно. Щоправда, чужа валіза стояла в куточку, нагадуючи про всі їхні сьогоднішні пригоди, але зараз дівчатам хотілося забути про неї. Вони вирішили піти прогулятися до річки. День був спекотний, і водичка виявилася теплою, як парне молоко. Вони вдосталь наплавалися і з чудовим настроєм повернулися додому.
Щойно вони переступили поріг, як у Лялі задзвонив телефон. На тому кінці був Сергій Михайлович — він запрошував їх на вечірні посиденьки. Дівчата, натхненні такою новиною, почали готуватися. Вони причепурилися, вбралися у найкращі сукні, і в призначений час вже стояли біля воріт Сергія Михайловича.
Хвіртку їм відчинив сам господар. Він оглянув гостей із захопленням:
— Проходьте, дівчата! Ой, як ви гарно виглядаєте!
У дворі, біля великого столу, їх уже зустрічав Андрій. Він сяяв, посміхаючись на всі тридцять два зуби, і почав обсипати кожну з дівчат компліментами. Але коли він підійшов до Наталі, його голос ледь помітно змінився, став нижчим і теплішим. Було одразу зрозуміло: ця жінка йому не просто подобається — він від неї в захваті.
Вечір обіцяв бути незабутнім. Стіл накрили прямо посеред дачного двору під великим крислатим горіхом. Поруч, на траві, мирно дрімав пес господаря, великий і добродушний Рекс.
Але спокій тривав недовго. Раптом з гілок спустилася сорока. Вона поводилася як справжня господиня: підлетіла до Рекса і дзьобнула його в кінчик вуха. Пес підскочив від несподіванки, недоумкувато подивився навколо, не розуміючи, що сталося. Птах же знову підлетів і знову легенько «зачепив» собаку. Рекс почав невдоволено гавкати, Сергій Михайлович намагався його заспокоїти, але сорока, не звертаючи ні на кого увагу, нахабно приземлилася прямо посеред святкового столу.
Вона впевнено походжала між тарілками, вибираючи, чим би поживитися, а потім, схопивши чайну ложку, змахнула крилами і злетіла на гілку старого дерева. Там вона вмостилася, тримаючи ложку в дзьобі, і видавала якісь переможні звуки.
— Ну що за нахаба! — вигукнув Сергій Михайлович. — Хоч бери рушницю і стріляй, сил моїх немає!
Дівчата в один голос обурено замахали руками:
— Сергію Михайловичу, ви що! Це ж живе створіння! Це ж природа, вона такою її створила. Ви ж знаєте, що сороки — справжні злодійки, обожнюють усе блискуче!
Вони підійшли до дерева і почали трясти гілки:
— Киш, киш! Віддай ложку! — кричали Іришка з Лялею.
Але сорока лише нахабно переводила погляд з однієї на іншу, міцно стискаючи свою «здобич».
Тоді до дерева спокійно підійшов Андрій. Він зупинився, м’яко всміхнувся до птаха і почав щось лагідно говорити, простягаючи руку з шматочком чогось дуже смачного. Сорока на мить завагалася, оцінюючи вигоду. Нарешті, спокуса перемогла: вона роззявила дзьоб, щоб вихопити частування, і ложка — цвях! — впала прямо в траву. Сорока блискавично схопила смаколик і з криком полетіла геть.
Усі дружно засміялися, а Сергій Михайлович навіть підняв ложку, витираючи її серветкою:
— Ну, Андрію, з тобою треба було домовитися ще на початку!
Після того як сорока полетіла, компанія почала повертатися до столу. Тільки Наталя затрималася: вона сиділа поруч із Рексом і уважно оглядала його вухо, де птаха встигла добряче цапнути пса.
— Ой, Сергію Михайловичу, — стурбовано сказала вона, — тут ранка. Може, варто її якось продезінфікувати?
Господар лише відмахнувся:
— Та ні, Наталю, не переймайтеся! Це ж собака, у нього все на самому собі заживе.
Але Рекс, здавалося, зрозумів турботу жінки. Він зазирнув їй в очі, вдячно лизнув руку і з того моменту не відходив від неї ні на крок. Куди б не пішла Наталя, пес слухняно крокував за нею. Вона періодично гладила його, обережно чухала за здоровим вушком, щоб не зачепити болячку, і щиро посміхалася, насолоджуючись таким несподіваним знайомством.
Андрій підійшов до них, спостерігаючи за цією сценою з легкою посмішкою:
— О, я бачу, у вас чудово виходить ладнати з собаками.
Наталя подивилася на нього і грайливо відповіла:
— А у вас з птахами все навіть краще виходить. З цією нахабною сорокою ви впоралися просто майстерно. Ви, напевно, знаєте якісь особливі «чарівні слова»?
Вони розсміялися і повернулися до столу. Вечір проходив у неймовірно теплій, дружній атмосфері — жарти, приємні розмови та сміх розливалися дачним двором.
Коли вони нарешті підійшли до хвіртки Наталі та Лялі, Андрій зупинився. Ляля бачила, що стосунки між Наталею та Андрієм розвиваються, тому зрозуміла — настала мить дати їм побути наодинці.
Вона повернулася до чоловіка і ввічливо сказала:
— Вибачте, Андрію, мені терміново треба перетелефонувати. До побачення. І дякую за такий чудовий вечір.
Вона швидко відчинила хвіртку і зникла в глибині двору, залишивши Наталю з Андрієм удвох.
Наталя з Андрієм залишилися стояти біля хвіртки. Жодному з них не хотілося розставатися. Вечірнє повітря було наповнене тишею і якоюсь особливою ніжністю. Андрій зробив крок ближче, набрався сміливості й обережно поцілував Наталю в щоку.
Вона ледь помітно почервоніла, усміхнулася і тихо промовила:
— Спокійної ночі, Андрію.
— Спокійної ночі, Наталочко, — відповів він. — Я дуже сподіваюся, що ми завтра побачимося.
— Звісно, побачимося, — відповіла Наталя.