Неочікувана зустріч

Працівник чемно посміхнувся і ввічливо пояснив, що кабінет директора знаходиться на другому поверсі, прямо по коридору.
Дівчата подякували і піднялися сходами. Постукавши у двері, вони ввійшли. Наталія і Ляля завмерли на порозі. За столом сидів чоловік, якого вони не бачили багато років, але впізнали миттєво — це був їхній однокласник Сергій.
Сергій відірвав погляд від паперів, примружився, а потім на його обличчі розпливлася щира посмішка. Він схопився з крісла:
— Ой, дівчата! Невже це ви? Яким вітром вас занесло? Проходьте, проходьте, не стійте на порозі! Я дуже радий вас бачити!
— Сергій, це ти? Боже, привіт! — вигукнули вони. — Так це ж ми тобі щойно зателефонували!
Дівчата підбігли до нього, кидаючись із дружніми обіймами.
Іришка, яка не була знайома з ним, стояла осторонь і привітно усміхалася, спостерігаючи за цією теплою зустріччю.
— Як здорово, що ти тут працюєш! — раділа Наталія. — У нас до тебе є маленьке прохання.
— Що завгодно! — відповів Сергій, не приховуючи захоплення від зустрічі. — Дівчата, розповідайте, як ви, що нового?
— Та у нас усе добре, — відповіла Ляля. — А ти як? Судячи з усього, у тебе теж усе чудово: такий прекрасний сервіс, такі машини!
Вони ще трохи потеревенили, згадуючи школу, аж поки Сергій не перевів тему:
— Радий вас бачити, як у старі добрі часи! Але все ж, яке саме діло привело вас до мене? Чим я можу допомогти?
Наталія зібралася з думками:
— Сергію, у нас прикра ситуація: я випадково обмінялася валізами з одним чоловіком. Вчора я бачила, як він сідає в чорний седан, і встигла записати номер. Ти не міг би перевірити по базі чи якось допомогти нам знайти власника за цим номером? Ми дуже хочемо віддати йому його річ.
Сергій усміхнувся, дивлячись на них із непідробною теплотою:
— Ну, звісно! Для вас — усе що завгодно. Зараз подивимося.
Він розвернув монітор, зосереджено почав клацати по клавішах і за кілька митей кивнув:
— О, знайшов! Таки дійсно, цей автомобіль у нас обслуговувався. Є всі дані. Дівчата, вам справді пощастило, що ви приїхали саме сюди. Записуйте.
Наталія та Ляля аж підскочили на стільцях, сяючи від полегшення.
— Неймовірно! Є телефон! — вигукнула Наталія, ледь стримуючи емоції. — Сергію, ти просто найкращий, ми тобі так вдячні!
Сергій усміхався на всі тридцять два зуби, явно отримуючи задоволення від того, що зміг допомогти:
— Та ну, дівчата, це ж зовсім дрібниця. Як я міг цього для вас не зробити? Я вас так люблю! Мені було надзвичайно приємно знову побачитися, ви навіть не уявляєте як.
Коли дівчата закінчили записувати номер, настав час прощатися. Вони знову обнялися — по-дружньому і міцно, наче й не минали ці довгі роки.
— Обов'язково запиши мій номер, — сказала Наталія, — і головне — не зникай більше з поля зору!
— Слухай, Сергію, — додала Ляля, — ми тут подумали, може, цього року нарешті зробимо зустріч однокласників? Ти обов’язково маєш прийти, без тебе ніяк!
— Домовилися! — радісно погодився Сергій. — Обов’язково прийду, тільки ви мені зателефонуйте, як усе надумаєте. Я завжди на зв’язку.
Вийшовши із сервісного центру, подруги зупинилися на вулиці, ще трохи збуджені від такої несподіваної і приємної зустрічі. У них у руках був заповітний номер телефону, і тепер вони були готові до наступного кроку в цій заплутаній історії.