І знову разом.

Дівчата швидко доїхали до привокзальної площі, увійшли до приміщення вокзалу й відразу попрямували до стійки бюро знахідок. Там стояла та сама жінка, з якою вони спілкувалися вчора.
Вони привіталися, і Наталія запитала:
— Доброго дня! Підкажіть, будь ласка, а де тут знаходиться служба безпеки?
Працівниця привітно усміхнулася:
— Доброго дня! А що, у вас знову щось пропало?
— Та ні, — відповіла Наталія, — ми просто хотіли б задати їм кілька питань.
— Зрозуміло, — кивнула жінка і вказала рукою напрямок. — Тоді вам туди, у самий кінець залу. Там якраз і знаходиться служба безпеки вокзалу.
Дівчата подякували і вирушили до вказаного місця. Дійшовши до потрібних дверей, вони постукали й увійшли всередину. У кабінеті сидів чоловік років сорока. Наталія зробила крок уперед і спокійно почала пояснювати:
— Доброго дня. У нас до вас прохання. Розумієте, сталася прикра ситуація: я випадково обмінялася валізами з одним чоловіком. Учора ми були в бюро знахідок, і виявилося, що він якраз приніс туди мою валізу буквально перед нами. Я навіть побачила, як він ішов, але не встигла наздогнати — він сів у чорний седан. Я встигла записати номер цієї машини. Ви не могли б допомогти нам отримати дані про власника за цим номером? Ми дуже хочемо знайти його і віддати валізу. Може, ви зможете дати нам хоча б його телефон чи адресу?
Чоловік уважно вислухав і зацікавлено подивився на трьох цікавих пані.
— Ви такий серйозний, — грайливо додала Ляля, трохи схиливши голову, — мабуть, ви єдиний, хто може допомогти нам розв'язати цю проблему.
Чоловік приємно посміхнувся, явно насолоджуючись увагою таких ефектних жінок, але все ж розвів руками:
— Шановні, я б з величезним задоволенням, але це конфіденційна інформація. Я не маю права розголошувати дані про власників авто.
Іришка зробила «щенячі оченята»:
— Ну, будь ласка! Ми ж не шпигунки якісь і не злодійки, ви ж бачите. Ми просто дуже хочемо повернути людині її речі, вона ж там зараз страждає без свого багажу. Невже для нас не знайдеться маленького винятку?
Чоловік усміхнувся, дивлячись на них із непідробною симпатією. Видно було, що йому дуже приємно перебувати в такому товаристві трьох чудових жіночок.
— Ви мене просто в кут заганяєте! — сказав він, усміхаючись. — Дивіться, офіційно я не можу, закон є закон... — чоловік на мить замовк, задумливо дивлячись на них, а потім додав: — Але... знаєте, у мене є хороший знайомий, який тримає сервісний центр з обслуговування седанів. Можливо, саме ця машина там буває.
Він дістав телефон, якийсь час гортав список контактів, примружившись у екран, потім кивнув сам собі:
— Ось, знайшов. Записуйте, зателефонуйте йому від мене.
Дівчата розцвіли. Наталія щиро подякувала:
— Ой, ви справжній рятівник! Дуже вам вдячні!
Вони вийшли з кабінету, і Наталія одразу набрала номер:
— Доброго дня! Нам дали ваш номер... ми хотіли б під’їхати до вас, подивитися одну машину, це можливо?
На тому кінці відповів приємний чоловічий голос:
— Так, звісно, під’їжджайте.
— Будьте ласкаві, підкажіть адресу, щоб ми могли викликати таксі й одразу приїхати до вас, — попросила Наталія.
Чоловік продиктував адресу, і дівчата радісно переглянулися.
— Ну що, викликаємо таксі? — усміхнулася Іришка.
Машина приїхала майже одразу. Вмостившись на сидіннях, подруги з піднесеним настроєм та передчуттям швидкої розв’язки вирушили до сервісного центру.
Коли вони увійшли до приміщення, Іришка одразу почала захоплено роззиратися:
— Ой, дівчата, подивіться, які красуні! Боже мій, яка розкіш! А он та, срібляста — гляньте, які форми! Як би я хотіла таку машину!
Наталія усміхнулася:
— Не поспішай, усе ще попереду.
— Можливо, тобі якраз зустрінеться жених на такій машині, — підхопила Ляля, і вони весело засміялися.
Трохи згодом вони помітили працівника салону і підійшли до нього:
— Вибачте, у нас домовленість із директором вашого центру. Підкажіть, куди нам пройти?