Букет,i знову разом.

Ранок видався свіжим, таким, як буває лише на дачі, коли повітря ще не встигло прогрітися і наповнене ароматами трав. Наталія прокинулася рано і одразу відчула приплив бадьорості. Ляля ще спала, а в голові у подруги одразу закрутилися думки про сьогоднішній день.
«Треба сходити на базар, — вирішила жінка. — Куплю чогось смачненького, домашнього, та й взагалі — треба ж провітритися після вчорашніх пригод».
Швиденько зібравшись, Наталія вийшла на вулицю. Дорога до базарчика була короткою. Там, серед імпровізованих рядів, вона зустріла Андрія. Вони привіталися, як старі знайомі, після вчорашніх шашликів.
— Доброго ранку, Андрію! — одразу сказала Наталія. — А я дивлюся, ви «жайворонок». Раненько встали після нашого вчорашнього вечора.
Андрій посміхнувся і парирував:
— Ну, а ви? Теж рання пташка! А я от якраз шукаю, де купити домашнього молочка. Може, знаєте, у кого тут найкраще?
Наталія вказала на одного з продавців:
— Ось тут беріть, у них найсмачніше, вони багато років тут торгують.
Андрій подякував і сказав:
— Можливо, ввечері побачимось?
— Все в цьому житті може бути. Може, і побачимося, — відповіла Наталія з посмішкою і пішла до крамниці.
Вийшовши з крамниці, жінка попрямувала додому. Шлях пролягав якраз назад через той самий базарчик. Наталія йшла, повністю заглиблена у власні думки про те, як же швидше позбутися того чужого чемодана, що звалився на їхню голову. Навіть не помічала вона, що відбувається навколо, аж поки перед самим носом не з’явився величезний букет польових квітів. Спочатку вона здивовано подивилася на них, а потім підняла очі й побачила Андрія.
— О! — усміхнулася вона. — Швидкий ви такий, уже букетами торгуєте?
Андрій злегка здивувався, але весело відповів:
— Ні, Наталіє, це вам.
Наталія подивилася йому в очі й щиро подякувала за цей букет. На душі стало зовсім легко, настрій піднявся, і швидким кроком рушила жінка додому.
Увійшовши на веранду, Наталія побачила, що Ляля вже сиділа там. Помітивши подругу з величезним букетом, Ляля здивовано вигукнула:
— Ого! Нічого собі! Звідки такий букет? Ти що, купила?
Наталія широко всміхнулася:
— Ні, Лялечко. Хто рано встає, тому Бог дає. Бачиш, Боженька мені послав таку прелість.
— Нічого собі, — повторила Ляля, приглядаючись до квітів. — І хто ж був тією прелістю?
Наталія відповіла:
— Зустріла на базарчику Андрія, а він ось, несподівано подарував.
Ляля лукаво примружилася:
— О, так це все-таки починається?
— Та ладно тобі, Лялько, — Наталія махнула рукою, хоча в очах блиснуло задоволення. — Що там починається? Хоча дуже приємно. Я вже думала, Лялечко, що ми з тобою зав'ялі бутончики, а виявляється — ми ще квіточки!
Подруги вибухнули дзвінким, щирим сміхом, який наповнив усю веранду. Наталія, втираючи сльози від сміху, додала:
— Знаєш, Лялечко, треба і тобі зі мною на базар ходити зранку.
Ляля відмахнулася:
— Ой, Боже мій, Наталіє! Мене легше вбити, ніж підняти так рано. Це ви з Андрієм он «жайворонки», а я — сова. Я собі краще «філіна» знайду, щоб було з ким по ночах літати!
Подруги ще довго весело перегукувалися жартами. Потім випили кави. Наталія поставила порожню чашку на стіл і раптом спохопилася:
— Ой, Лялечко, я ж тобі зовсім забула сказати! Андрій пропонував увечері зустрітися. Може, вони з Сергієм Михайловичем щось придумають і запросять нас до себе? От там ми Михайловича і розпитаємо — може, вже є якісь дані по номеру тієї машини?
Наталія очікувально глянула на подругу. Ляля задумливо подивилася на неї і відповіла:
— Якби ж то так... Було б чудово все це нарешті з'ясувати.
У погляді Наталії спалахнув вогник, і вона рішуче промовила:
— Слухай, Лялечко, а навіщо ми чекаємо? Чому ми повинні сидіти склавши руки, поки чекаємо на дзвінок від Сергія Михайловича? Може, ми самі спробуємо дізнатися адресу цього чоловіка?
Ляля здивовано глянула на подругу:
— А як ми це зробимо?
— Поїдемо знову на привокзальну площу, — спокійно відповіла Наталія. — Ми ж знаємо, що там усюди камери спостереження, вони, напевно, зафіксували той момент. А ще у нас є номер цієї машини! Там же живі люди працюють. Знайдемо тих, хто займається цими записами, пояснимо ситуацію, розповімо все, як є. А якщо треба — пустимо в хід наші жіночі чари, можливо, нам допоможуть. У них же напевно є можливість пробити номер по базі й дізнатися дані про власника. Ну що, спробуємо?
Ляля кивнула, погоджуючись:
— А чим чорт не жартує? Давай, Наталю, поїхали! Спробуємо!
Подруги зібралися і вже виходили, але щойно опинилися на подвір'ї, як у хвіртку увійшла Іришка. Вона була одягнена по-міському, з сумочкою на плечі, і здивовано подивилася на подруг:
— Доброго ранку! А ви куди це, дівчата? Зібралися на базар?
Наталія похитала головою:
— Ні, Іришко, не на базар. Ми в місто зібралися.
Іришка аж сплеснула руками:
— Як це — в місто, і без мене? Ні, так не піде! Я теж з вами поїду! А навіщо ви туди їдете?
— Заходь, зараз усе розповімо, — відповіла Наталія.
Подруги коротко пояснили Іришці свої плани, після чого всі разом вирушили на зупинку маршрутки. Наталія зупинилася на мить, подивилася на своїх подруг і з посмішкою додала:
— Ну що, дівчата, тепер ми всі разом. На нас чекають нові пригоди. І як і раніше, «Дачний синдикат» знову в справі! Ой, як мені це подобається!