Код доступу.

Дівчата ще довго сиділи за столом, обговорюючи все на світі. Наталя докладно, у барвах розповіла їм про свої пригоди: і як стілець упав на ногу, і як кава вилилася на футболку, і про те, як вона бігла за своїм таксі, у якому від’їжджала її валіза. Подруги сміялися до сліз.
— Та вже, у тебе сьогодні деньок — те, що треба! Зранку підбадьорилася. Просто везунчик, — сміючись, сказала Ляля.
Наталя раптом спохопилася:
— Ой, дівчата, я ж вам подарунки привезла! Зовсім з голови вилетіло. Зараз, хвилинку.
Вона швидко піднялася і пішла на веранду по валізу. Щоб було зручніше викладати подарунки прямо на стіл, вона витягла її під навіс. Наталя ввела свій код, але валіза не відчинялася.
— Не зрозуміла. У чому річ? Я ж наче правильно ввела код.
Вона знову набрала код, але валіза знову не відчинялася.
— Дивно, адже я цей код напам’ять знаю. Я не можу помилитися, — сказала Наталя.
Дівчата сиділи тихо і спостерігали. Наталя рішуче набрала код утретє. І тут сталося те, чого вона зовсім не очікувала: панель спалахнула яскраво-червоним світлом, яке почало загрозливо миготіти, а з надр валізи пролунав різкий, уривчастий писк. Наталя відсахнулася від валізи, ніби її вдарило струмом.
Іришка несамовито закричала:
— Бо-о-о-м-м-ба-а-а! — і кулею пірнула під стіл.
Ляля ж, із широко розплющеними від жаху очима, застигла на місці в повному ступорі. Наталя схопила її за руку і з силою потягнула за собою вглиб подвір’я. На бігу вона обернулася і крикнула:
— Іришко, вилазь!
Іришка, визирнувши і побачивши, що подруги тікають, відчайдушно заволала:
— А я?! Куди ви? Почекайте!
Вона вилізла з-під столу і рачки з неймовірною швидкістю наздоганяла дівчат. Коли вони опинилися на безпечній відстані, Наталя скомандовала:
— Лягай!
І тут пролунав вибух. Дівчата, ледь не втративши свідомість від страху, уткнулися носами в землю і так лежали довго, поки не зрозуміли, що навколо знову запала тиша.
Першою з них підняла голову Ляля і подивилася в бік будиночка. Будиночок був цілий. Під навісом стояла валіза. Вона подивилася на дівчат і сказала:
— Відбій.
Наталя теж підняла голову і побачила, що валіза стоїть як укопана на тому самому місці, де вона її залишила.
Іришка, почувши ворушіння дівчат, боячись відірвати голову від землі, запитала:
— Усе? Там немає нічого? Там самі руїни, так? Дівчата, мені моторошно, я не хочу дивитися на це!
Але тут Ляля відповіла:
— Іришко, усе на місці, і валіза теж.
Іришка поступово відірвала голову від землі й здивовано подивилася спочатку на дівчат, а потім на цілісінький будиночок і валізу.
— А вибух! Ми ж чули всі. Він же був моторошний! Що це було? — нервово вигукнула вона.
Ляля трохи помовчала, потім сказала:
— Швидше за все, це «шахед» збивали. Просто збіг.
— Ну що, йдемо, — сказала Наталя. — Страшнувато, звісно, але треба в цьому розібратися.