Сюрприз на веранді

Іришка з Лялею з радістю почали метушитися. Ляля підійшла до Наталі й сказала:
— Наталочко, ходімо в будиночок, я покажу, де твої дачні речі. Я все випрала, тож можеш переодягнутися.
Перед тим як увійти, Наталя поставила валізу в куток, щоб вона не заважала і не стояла посеред веранди. Переодягнувшись, вона вийшла і спробувала допомогти подругам, які вже метушилися на веранді, витягуючи з холодильника все, що там було. Однак Ляля м’яко, але наполегливо всадила її на диван:
— Ти сьогодні наша гостя, тому сидиш і відпочиваєш.
Дівчата бігали з веранди під навіс і назад, створюючи приємний дачний хаос. Іришка була невгамовною:
— Боже мій, Наталочко, як добре, що ти приїхала! Я так сумувала за тобою! Давайте ж, дівчата, посидимо сьогодні як слід, ніяких справ. Наташо, ти нас так обрадувала. Я не можу — зараз від радості просто злечу!
Ляля, спостерігаючи за Іришкою, з легкою посмішкою наставляла її:
— Так, Іришко, давай до справи, менше розмов. Йди сюди, нарізай ковбасу.
Ляля продовжувала командувати, лукаво поглядаючи на Наталю:
— Так, ми зараз з Іришкою все швидко зробимо, накриємо на стіл і будемо відпочивати. Це просто пречудово, Наталочко, що ти приїхала так несподівано. Яка ж ти хитрунка, навіть не попередила!
Час спливав непомітно. Стіл був накритий, і вони, як завжди, усілися на свої місця. Іришка без упину торохтіла, розповідаючи всі новини, що відбувалися тут, на дачі. Наталя слухала з посмішкою, а Ляля з обожнюванням поглядала на дорогу гостю — адже вони з першого класу були нерозлучні й обидві дуже сумували одна за одною.
Наталя ж, дивлячись на рідні обличчя, мимоволі згадувала довгі дні в Польщі, які тяглися так безрадісно й тужливо. Але тепер, сидячи поруч зі своїми улюбленими подругами, вона відчувала, як у серці розливається тепло, а життя, немов за помахом чарівної палички, знову заграло яскравими барвами. І зараз вона була по-справжньому щаслива.