Валізна естафета.

Наталя нарешті вийшла із задушливого вагона на перон і з насолодою вдихнула ковток свіжого літнього повітря. До відправлення потрібної їй маршрутки, яка йшла прямо до дачного містечка, залишався час. Наталя склала в голові ідеальний графік: не поспішаючи випити кави прямо тут, на вокзалі, замовити таксі до кінцевої зупинки маршрутки і спокійно встигнути на рейс за розкладом.
Вона зайшла до найближчого вокзального кафе. Всередині було тісно й галасливо. Наталя обвела зал поглядом і побачила єдине вільне місце за столиком, але там уже сидів чоловік. Вона підійшла до нього й коротко запитала:
— Перепрошую, тут вільно? Можна сісти?
Чоловік був повністю поглинутий своїм телефоном, сидів у півоберта до стіни і у відповідь на її запитання лише коротко кивнув, навіть не дивлячись на неї.
Біля стіни, поруч із ним, уже стояв якийсь багаж. Наталя поставила свою валізку туди ж і спокійно сіла. Вона замовила в офіціантки, яка підійшла, лате і дістала телефон, щоб викликати машину. Наталя замовила таксі, яке мало приїхати через пів години — цього часу якраз вистачало для спокійного кавування. Задоволена розрахунками, вона прибрала телефон і почала ліниво роздивлятися відвідувачів.
Незабаром офіціантка принесла філіжанку лате. Наталя зробила перший ковток, із задоволенням зазначивши, що напій — саме те, що треба. Минуло ще трохи часу, вона знову потягнулася за чашкою, піднесла її до рота, і в цей самий момент жінка за сусіднім столиком різко схопилася. Стілець із гуркотом перекинувся і вдарив Наталю по нозі. Від різкого болю вона інстинктивно смикнула рукою, і гаряче лате вихлюпнулося прямо на її футболку.
— Ой! — вигукнула Наталя, схоплюючись і намагаючись обтруситися.
Жінка, що перекинула стілець, тут же кинулася на допомогу:
— Боже мій, пробачте мені, будь ласка! Так незручно, я зовсім не хотіла! — вона почала гарячково ритися у своїй сумочці, намагаючись дістати серветки. — Візьміть, будь ласка, у мене є дуже хороші, вони допоможуть!
Наталя, незважаючи на пекучий біль у нозі, відмахнулася:
— Та годі, годі, все. Буває. Дякую, я сама, не турбуйтеся.
Жінка ще намагалася щось запропонувати, але Наталя м'яко її зупинила, намагаючись не показувати, як сильно болить нога:
— Йдіть, ідіть, усе гаразд.
Наталя швидко привела себе до ладу, наскільки це було можливо, і кинула погляд на годинник. Про другу чашку кави не могло бути й мови. Вона швидко встала, схопила валізу і, кульгаючи, пішла до виходу. Нога досить сильно боліла, тому йти було непросто, але вона поспішала — таксі вже під'їжджало.
Таксист, ввічливий і галантний чоловік, одразу взяв валізу і акуратно поклав її в багажник. Наталя, полегшено зітхнувши, сіла на заднє сидіння і нарешті розслабилася. У голові одразу замиготіли приємні картинки: зовсім скоро відбудеться зустріч із Лялею та Іришкою. Наталя уявляла, як дівчата здивуються — адже вона не попередила їх, що приїжджає саме сьогодні, знаючи, що подруги зараз на дачі. Вона мимоволі посміхнулася своїм думкам, навіть на якийсь час забувши про ногу, що нила.
Поїздка минула непомітно. Коли машина плавно загальмувала біля кінцевої зупинки маршрутки, таксист швидко вийшов, відчинив перед Наталею двері та допоміг їй вибратися.
— Велике спасибі! Гарного вам дня! — промовила вона.
Чоловік галантно кивнув, обійшов машину, сів за кермо, і автомобіль рушив. Наталя зробила кілька кроків і раптом різко зупинилася. Валізи не було. Забувши про біль у нозі, Наталя рвонула з місця. Вона не бігла — вона летіла, махаючи руками і намагаючись перекричати шум вулиці:
— Почекайте! Валіза!
Таксист побачив у дзеркало заднього виду жінку, що бігла за ним, і плавно загальмував. Він вийшов з машини, і коли Наталя, задихаючись, вигукнула: «Валіза!», він із щирим жалем у голосі відповів:
— О, вибачте, я зовсім забув.
Він швидко кинувся до багажника, витяг валізу і дбайливо подав її Наталі. Вона мовчки взяла свою валізу і, злегка кульгаючи, побрела до автобусної зупинки.
Дорога до дачного селища минула без пригод. Вийшовши з маршрутки, Наталя з насолодою вдихнула свіже, чисте повітря — таке рідне і улюблене. Вона з радісним передчуттям попрямувала до знайомої ділянки.
У голові вже визрів план: треба обов'язково розіграти дівчат!
Наталя тихенько підійшла до хвіртки і обережно її прочинила. З глибини двору доносилися голоси — Ляля та Іришка про щось жваво розмовляли. Наталя, намагаючись не шуміти, тихенько пройшла на веранду, яка, як завжди, була відчинена. Зайшовши всередину, вона поставила валізу прямо посеред веранди, а сама сховалася за двері. Потім, недовго думаючи, голосно постукала.