День сьомий

   Вранці Киця давала Василю настанови: годуй тварин, поливай квіти, зроби ремонт у ванні... Мені здавалося, що цей список ніколи не закінчиться. На місці Василя як б усе занотувала. А в нього, мабуть, гарна пам'ять. І коли він встигне все це зробити? Може Киця забула, що він ще й на роботу ходить? Нарешті список закінчився. Киця одягла  гарну сукню,  взяла валізи, поцілувала Василя, а мені сказала: "Залишаєшся за старшу, наглядай за Василем."
    Тільки-но Киця вийшла за двері, я почала "наглядати за Василем". Не відходила від нього ні на крок. Він пішов на кухню і я на кухню, він у ванну і я туди ж. Потім він пішов на город. Я вилізла на вишню, щоб краще бачити його. До мене позліталися птахи з усього села: горобці, сороки, горихвістки, вільшанки, навіть дятел прилетів. Усі хотіли зі мною познайомитися. Горихвістки і вільшанки співали українських пісень, горобці сварилися, а сороки голосно розповідали останні плітки, які почули у селі. Тільки дятел мовчки діставав комах з дупла і давав мені. Який інтелігентний птах! Раптом до вишні прибіг Василь і почав розганяти птахів. Він кричав, щоб я швидко злізла з дерева, бо сороки поб'ють мене. І чого б це вони мене били? Я сказала Василю, що ми просто розмовляємо, і мені з вишні краще за ним "наглядати". Але ж він не знає котячої мови, тому продовжував кричати, щоб я "спустилася на землю". І як мені спілкуватися з неграмотним Василем цілих два тижні?
    Нарешті я злізла з дерева і заховалася в картоплі, звідки мені дуже добре було видно Василя. Що він там робить? Раптом на мене полилася вода. Злякавшись, я вистрибнула з-під куща і побігла геть. Та було вже пізно: все моє густе і довге хутро стало мокрим. Невже Василь забув, що Киця вранці покупала мене? Та потім я зрозуміла, що він хоче "покупати" картоплю. Відбігши метрів на сто, я натрапила на купку попелу. І тут мені прийшла в голову блискуча думка. Я викачалася в попіл і стала сірого кольору. Тепер я зможу заховатися будь-де, щоб непомітно спостерігати за Василем. Не встигла я це подумати, як мене знайшов Василь. Він чомусь дуже сварився і таки покупав мене ще раз. Мабуть, сірий колір йому не до вподоби. 
    Більше ми на вулицю не ходили. Дивилися з Василем телевізор і сумували за Кицею. З нею могли говорити і я, і Василь.

     P.S. Доки Киця на морі, спробую вивчити з Василем котячу мову, якщо звісно в нього є до цього хист.