День третій

    Прокинулась я рано. Пішла відразу до коритця. Киця сказала, що я надзвичайно розумна і погодувала мене смачними "субпродуктами", а потім повела на вулицю. У мене був великий двір, а у дворі страшна руда собака. Киця хотіла нас познайомити, але ця зла істота гавкала, як скажена. Я так образилася, що почала плюватися, як колись навчилася у притулку: "тьфу, тьфу, тьфу". Терпіти не можу дурних собак! Киця голосно сміялася і весело розповідала про це Василю. Одним словом, познайомитися з собакою мені так і не вдалося. Проте я знову зустрілася з "пантерою". Цього разу Малюк не шипів на мене, а лише обходив, не бажаючи спілкуватися. Невже я йому не подобаюся? Я запитала, чому він так себе поводить, адже ми з ним "однієї крові". А він відповів, що нам немає про що говорити, і ні про яку кров він нічого не знає. От грубіян невихований! Треба буде змінити тактику. Я ж надіялася, що хоч він щось знає про нашу з ним "кров".
    Трохи відпочивши після сніданку, я пішла гуляти у двір. Руда, так я назвала собаку, голосно гавкала. Здавалося, що вона хоче відірватися від ланцюга. Я ще раз поплювала на неї, а потім заховалася в кущі, де вона мене не бачила. В дворі росло багато дерев і висока зелена трава. Василь вийшов на вулицю, узяв дивну конструкцію, яку назвав "драбина", і виліз наверх будинку. І що він там робитиме? Я почала бігати туди-сюди, бо дуже хвилювалася, щоб він не впав. Киця почула моє бурмотіння і сказала, що потрібно полагодити дах. Коли вони вже встигли зламати дах в моєму будинку? Мабуть вночі, доки я спала. Ну що за люди! Треба постійно за ними стежити, щоб більше нічого не ламали! Я вирішила вилізти на дерево, щоб побачити, що там робить Василь. Видряпалася майже на верхів'я і впала на землю. Внизу були мурахи. Вони напали на мене. Мабуть, хотіли з'їсти. Я почала відбиватися, одна мураха залізла мені в око. Киця побачила і хотіла допомогти, але я втекла. З однією маленькою мурахою я й сама справлюся! Я махала обома лапками і таки витягла мураху з ока. Киця мене похвалила. Я дочекалася, доки Василь злізе з даху, і тільки тоді пішла до будинку. Після такого стресу я вже не хотіла гуляти. Василю узяв мене на руки і  заснула.
    Коли прокинулася, Василь дивився на якусь дошку, де бігали люди. А це ще що таке? Прийшла Киця і сказала: "Виключай вже телевізор, пішли вечеряти і Чучу з собою бери". Чуча – це моє ім'я, це я вже зрозуміла. А що таке "телевізор"? Оця дошка? Василь щось повертів в руках і дошка стала зовсім чорна. А куди поділися всі ті люди, що там бігали? Я пішла, подивилася, за дошкою їх не було. Дивно... Згадала  "страшилки", які часто розповідав нам наніч Рудик, я дуже їх не любила. Він казав, що це – "містика". Отже, "телевізор" – це "містика". Думала, хоч в моєму будинку не буде "страшилок", але, мабуть, без "містики" життя неможливе. Та я все одно вирішила поговорити про телевізор з Кицею. Може вони його викинуть? Тільки це вже буде завтра.