День другий

   Спала я погано. Мені снився притулок, Рудик, "тигриця", собаки, автобус і фен. А коли  проснулася, то побачила, що в мене велике ліжко. Поряд були Киця і Василь. "І чого це вони сплять на моєму ліжку? Мабуть, хвилюються, щоб я не впала", – подумала я. Мені захотілося до вбиральні. Я голосно сказала про це Киці. Виявилося, вона все-таки знає котячу мову. Це чудово! Мене понесли до коритця з дерев'яними кренделиками, які пахли лісом. Я не розуміла, що Киця мала на увазі, коли гортала моїми лапками ці лісові круглячки. Я більше не могла терпіти, тож вирвалася від Киці і побігла за канапку. Потім мене чомусь дуже сварили за те, що я зробила там калюжку. Дивні ці люди! Чому в них немає нормальної вбиральні для котів з великої купки ганчірок, як у притулку? Я сказала про це Киці. А вона знову понесла мене до коритця з круглячками і сказала, що якщо я не ходитиму сюди в туалет, то мені доведеться поїхати назад в інтернат. В який ще інтернат? Чи Киця наївно думала, що притулок, в якому я жила, можна назвати "інтернатом"? Я не хотіла ні в який інтернат, а тим паче  в притулок. Тому  я вирішила слухатися Кицю. 
    Вранці мене понесли на кухню. Киця щось насипала в тарілочку з пакетика. Невже це ті "субпродукти", про які розповідав Рудик? Так, це – вони! Яка смакота! Я уплітала за обидві щоки і думала про те, як же мені пощастило. Не встигла я закінчити сніданок, як на кухню зайшла велика чорна істота на довгих лапах, схожа на пантеру. Її хутро блищало, неначе було намащене олією, а очі бурштинового кольору пронизували наскрізь. Побачивши мене, "пантера" почала шипіти, як змія. Мабуть, це те "втілення зла", про яке розповідав Рудик. Я зайняла оборонну позицію. Стала на задні лапи, передні підняла вгору, моє хутро настовбурчилося. Потім вирячила очі і сказала цій потворі: "Відійди, або вкушу".   Потвора злякалася і втекла, а Киця почала сміятися. Вона позвала Василя і сказала, що я схожа на "чупакабру", та ще й неохайна, ну справжнісінька "чуча". Так ця "чуча" до мене і приклеїлася. А "пантера" виявилася Бомбейським котом. Звали його Малюк. Нічого собі "малюк"! Та він важить кілограмів вісім, не менше. Щоб я стільки їла! 
    Киця сказала мені: "Не сваріться, бо ви з ним однієї крові". І про яку це кров вона говорить?              Решта дня була спокійна. Я  вивчала будинок, сиділа на руках у Киці, облизувала Василя. Сьогодні мене не купали, тільки розчісували і пестили. Мені це дуже сподобалося.