День перший

     Це був звичайний день. Ніщо не передбачало суттєвих змін. Накрапав невеликий дощик. Клітка, де сиділо аж семеро котів, була накрита ганчіркою. Ми нудьгували. "Тигрицю" забрали два дні тому. Всім полегшало. Рудик розповідав про "часи інквізиції". Про те, як начебто в 13-му столітті Папа Римський, який дуже ненавидів котів за їх розум, запровадив на них полювання. Їх ловили і спалювали на багаттях, як "служителів темряви". Особливо страждали чорні коти, котрих вважали втіленням зла. Через це чорних котів бояться й досі. Але ці забобони – всього лише відголоски інквізиції. Як наслідок, таке полювання на котів викликало в Європі спалах чуми, бо кругом розвелися щурі і розносили епідемію. 
    Я зауважила, що він, мабуть, готував цю "страшилку" наніч. Але Рудик відповів, що все це "чистісінька" правда. Далі я мовчки аналізувала  інформацію. Думала про те, якими жорстокими можуть бути люди і, що під цією ганчіркою нас ніхто не бачить. В цей час ганчірка піднялася і я почула радісний голос дівчинки: "Мамо, дивись, це вона!" Я побачила красиве усміхнене обличчя і веселі очі. "Заберіть мене", – сказала я. Мабуть, дівчинка, на відміну від інших людей, знала котячу мову. Вона витягла мене з клітки і загорнула в свою куртку, щоб мене не намочив дощ. Все відбулося так швидко, що я навіть не встигла попрощатися з Рудиком. Лише почула, як він крикнув мені: "Нехай тобі щастить, малеча!"
    Спочатку ми кудись ішли, потім їхали. З їхньої розмови я зрозуміла, що мені два місяці, що я дуже гарна і, що мене хотять подарувати якомусь "василю". Всю дорогу я думала, що значить "подарувати" і, що це за тварина "василь". Потім я заснула і решту дороги проспала. А коли прокинулася, побачила "василя". Це був великий  добрий чоловік з круглим обличчям і таким же круглим животом. Мабуть, він їв забагато "субпродуктів". І, як виявилося, Василь – це його ім'я. Він взяв мене на руки, цілував і радів, як дитина. Я зразу полюбила його. Потім з'явилася ще якась жінка. Її звали Киця. Ймовірно, вона була "напівкровка" (жінка-кішка). То може вона і котячу мову знає? Було б добре!  Жили ці люди у великому будинку. Про такий я і  мріяла. Одним словом, життя налагоджувалося. Я заспокоїлася і знову заснула, бо за цей день дуже втомилася.
    Ввечері Киця вирішила мене покупати, бо на її думку, я була дуже брудна. Мене понесли в ванну і посадили в миску. Киця лила на мене воду, потім намилила спеціальний шампунь для кошенят, потім знову лила воду. Це було дуже неприємно. Я кричала, щоб мене відпустили, але Киця, мабуть, не розуміла. Василь приніс рушник і загорнув мене в нього. Я думала, що екзекуції на цьому закінчилися. Але Киця побачила, що я трясуся і вирішила мене висушити якимось "феном". Мені стало погано від одного слова. Фен шумів і дмухав теплим повітрям. Не можу сказати, що мені це сподобалося, але я хоча б зігрілася і знову заснула.