Пригоди черепахи Тараса

Жив-був черепаха на ім’я Тарас. Він був дуже розсудливим і нікуди не поспішав. Але кожного вечора Тарас зітхав, дивлячись на далеку Високу Гору. Він мріяв побачити захід сонця з її вершини, але його лапки були занадто повільними для такої далекої подорожі.

Одного разу Тарас зустрів зайця Артема, який тримав у лапах щось блискуче та яскраве. — Дивись, Тарасе! Це — Турборолики моделі "Блискавка"! Взуваєш їх — і ти найшвидший у лісі! — вигукнув Артем. Тарас зацікавився, адже це був його шанс встигнути на гору до вечора.

Тарас придбав ролики і почав їх приміряти. Вони ідеально підходили до його міцного панцира. Ролики мали чотири маленькі колеса, які весело крутилися, та спеціальну кнопку «Турбо». Тарас був у захваті, уявляючи себе справжнім гонщиком.

Натиснувши кнопку, Тарас відчув неймовірну силу. Вж-ж-жух! Його понесло вперед так швидко, що вітер засвистів у вухах. Він летів повз дерева, камінці та квіти, навіть не встигаючи розгледіти їхнього кольору.

Тарас пролітав повз равлика Павла, який повільно повз по листку. Равлик ледь не впав від повітряної хвилі. Тарас хотів привітатися, але вже через секунду він був далеко попереду. «Ой, здається, я занадто швидкий для розмов», — подумав черепаха.

Шлях до гори виявився набагато коротшим, ніж зазвичай. Але Тарас почав розуміти, що щось не так. Він не встиг почути спів пташок, не відчув аромату лісових ягід і навіть не помітив, як промайнув повз озеро з чистою водою. Його швидкість була завеликою для краси навколо.

Раптом стежка різко повернула, а ролики не хотіли зупинятися! Тарас намагався загальмувати, але вони тільки сильніше розганялися. Перед ним з’явився великий кущ ожини. — Ой-ой-ой! — тільки й встиг вигукнути черепаха.

Заєць Артем, який біг слідом, побачив небезпеку. Він швидко вискочив наперед і підхопив Тараса за панцир прямо перед кущем. Ролики нарешті зупинилися, випустивши маленьку хмарку диму. Обоє друзів важко дихали.

Тарас піднявся на гору якраз тоді, коли сонце торкнулося горизонту. Він не втомився, він насолодився кожним кроком. Сидячи на вершині, він зрозумів: неважливо, наскільки швидко ти йдеш, головне — встигати помічати красу світу навколо себе.