Пригоди чарівника Ламайка

Пригоди чарівника Ламайка

Лиш пташки вільно там літають,

Серед хмаринок в небокраї.

Великі хмари і малі

Пливуть високо від землі.

В височині, в небеснім кра́ю,

Створіння дивні проживають —

Літають вільно серед хмар

І є у них безцінний дар:

Створіння ці — чарівники

І помахом лише руки

Бажання всіх задовольняють,

Хто добрі помисли плекає.

А щоб могли створіння знати,

Кому потрібно помагати,

Пташки підказки їм давали:

З землі до хмар й назад літали.

Синичка звісточку принесла:

“В бобра хатинку вода знесла.”

Помах руки — і у бобра

Хатинка вже стоїть нова.

Ось ластівка піднялась вмить:

“В лісі пожежа! Поможіть!

Немає білочка де жити —

Пожежу треба потушити.”

Чарівники гуртом зібрались,

Створили дощ й у ліс послали.

***

Там жив маленький чарівник —

До чар небесних зроду звик.

Вже років сім він чаклував,

Та за що брався — те ламав.

Ось прилетить до нього пташка:

“Допоможи! В біді мурашка!

Далеко її відніс вітер,

А вдома в неї плачуть діти.”

Наш чарівник щось мудрував

Й аж вісім крил мурашці дав.

Так білочці, замість горішків,

Створив камінчиків поїсти.

А зайчику замість куща —

Створив великого плаща.

Й за ції недолугі справи

Ламайком всі його прозвали.

***

Одного разу наш Ламайко

Хотів з води дістати яйко.

За хмару він перечепився —

Упав і на землі впинився.

Розгледівся — бач, ліс і поле.

Це не небеснії простори.

Почав гукать на допомогу —

Аж пташка тут летить до нього:

“Слухай, небеснеє маля,

Упасти з неба на поля,

Ніхто із вашого народу

Не міг ні в якую погоду.

На хмару щоб назад піднятись,

Потрібно добре постаратись:

Зробити три хороших справи —

Мені так чаклуни казали.

Й, коли поможеш всім в біді —

Веселка спуститься тобі.

Птахи тобі вже не підмога —

Ти сам шукай тепер дорогу.”

І полетіла в небо пташка.

Зітхнув Ламайко тяжко-важко.

Зібрав всі сили, молодець

І рушив полем навпростець.

***

Іде маленький чарівник.

Вже день за горами десь зник.

На небі зорі виступають.

Чує: хтось плаче, чи співає.

Ламайко ближче підійшов

Й м’який клубок в траві знайшов.

“Ти хто?” - питається Ламайко.

“Я цуценя. А звуся Майка.”

“Ти заблукало, чи гуляєш?

А чи господаря шукаєш?”

“Спіткала мене тут недоля:

Гуляв з господарем я в полі.

Я за метеликом ганявся:

Побіг далеко й сам зостався.

Довго дорогу я шукав.

Та зрозумів, що заблукав.”

Радий чаклун такій нагоді:

Тепер він стане у пригоді.

Помах руки і заклинання...

Так чаклував він аж до рання.

Наш чарівник без чар лишився,

Коли на землю він звалився.

Тепер — хоч плач, а хоч — благай —

Без чар усім допомагай.

***

Стоїть голодне цуценя —

Не їло вже воно два дня.

Почав Ламайко харч шукати:

Забіг до мишок й до зайчаток.

Звірятка добре серце мали —

По крихті хліба назбирали.

Нагодували цуценя

Й запасів дали на два дня.

“Ходімо, віднайдем дорогу

До твого рідного порогу.

У бджілок зараз ми спитаєм,

Чи до людей дорогу знають.”

Дорогу бджілки показали

Й порад хороших друзям дали.

Й пішли наш чарівник Ламайко

І цуценя, що зветься Майка.

***

Йдуть друзі, хмари розглядають,

Балакають, пісні співають.

Аж наш Ламайко зачепився

І у болоті опинився.

“Ква, ква.” - сміється жабеня. —

“Таке побачиш не щодня.

Дивились, краще б, ви від ноги.

Давно немає тут дороги.”

“Не смійся, краще — поможи:

Де є вода, ти покажи.” —

Ламайко жабеня питає

І бруд з обличчя витирає.

“Води вже місяць тут немає,

Болото наше висихає.

Якби хто міг допомогти

Ставочок інший віднайти.”

Якби Ламайко чари мав,

То швидко б дощика спіймав.

Та тут потрібно жабеняті

По-іншому допомагати.

“Стрибай, зелений, на плече —

Знайдемо, де вода тече...”

І жабенятко швидко — плиг,

Ламайко й доказать не встиг.

***

Ідуть утрьох вже наші друзі.

Ось опинились в лісосмузі.

Звик наш Ламайко по хмаринках

Ходити, наче по перинках.

І по землі ступає сміло.

Аж раптом — ступня заболіла.

“Ай, ай!” — кричить наш чарівник.

До болю точно він не звик.

А цуценя хвостом махає,

На когось гавкає, скакає.

Пригле́дівся малий дружок —

В траві сховався їжачок.

“Чому ти голки наставляєш

І мирних мешканців лякаєш?”

Крізь сльози мовив наш Ламайко

Й підняла вухо мала Майка.

А їжачок із переляку

Боїться висунути лапку.

Бурмоче щось собі під ніс:

“Мені потрібно швидко в ліс.

А, щоб мені у ліс піти,

Дорогу треба перейти.

Та тут машин їздить багато.

Не знаю, скільки ще чекати.”

Наш чарівник уважно слуха

Й мотає всі слова на вуха.