Дружба з Бубликом

Бух і Плюх знову вирушають назустріч пригодам!

Цього разу на них чекає не просто прогулянка,

а справжня дружба — з веселим, непосидючим білченям Бубликом.

Разом вони:

— підуть у гості на дерево

— знайдуть (і загублять) секретні запаси горішків

— зіграють у найнезвичайнішу гру

— і влаштують найстрибучіший день

Але чи зможуть ведмежата відпочити,

якщо хтось постійно стрибає?

Тепла, смішна історія про дружбу,

допитливість і про те,

що іноді втомлюються навіть ті,

хто зовсім не стрибав.

Розділ 1. Зустріч з Бубликом

Наступного ранку Бух і Плюх прокинулися раніше, ніж зазвичай.

Після вражень і подій вчорашнього дня у них був чудовий настрій.

— Плюх… — тихо сказав Бух.

— Ммм? — сонно відгукнувся Плюх.

— Я згадав про Бублика.

— А раптом білченя нас чекає?

Плюх відкрив одне око.

Потім друге.

— Тоді не можна змушувати його чекати, — серйозно сказав він

і миттєво прокинувся.

За кілька хвилин ведмежата вже були готові виходити.

Маргоша, звісно, теж.

Причому вона була готова раніше за всіх

і вже встигла тричі збігати до дверей і назад.

— Ми йдемо в гості, — пояснив Бух бабусі.

— До білченяти Бублика, — додав Плюх.

— Гав! — сказала Маргоша, ніби це саме вона все й придумала.

Біля старого дерева було тихо й спокійно.

Птахи щебетали, листя шаруділо,

а сонце обережно пробивалося крізь гілки.

— Бублику! — покликав Плюх.

— Ми прийшли! — додав Бух.

Спочатку нічого не сталося.

Потім десь угорі щось зашурхотіло…

і раптом —

плиг!

плиг!

плиг!

Перед ними з’явився їхній новий веселий друг — білченя Бублик.

Так його назвали тому, що коли він сідав чистити свою шубку,

його рудий хвостик піднімався бубликом.

— Ви прийшли! — радісно сказав він.

— Звісно! — відповіли ведмежата.

Бублик швидко спустився по стовбуру,

зупинився, озирнувся…

і раптом завмер, дивлячись на Маргошу.

Маргоша теж завмерла.

Вони дивилися одне на одного.

— Це Маргоша, — обережно сказав Бух.

— Вона добра, — додав Плюх.

Маргоша сіла.

Дуже обережно.

Дуже-дуже обережно.

Навіть хвіст перестав виляти… майже.

Білченя обережно підійшло ближче…

понюхало…

відскочило…

знову підійшло…

— Він перевіряє, — прошепотів Плюх.

— На що? — тихо запитав Бух.

— На дружелюбність.

— Бублику, ти що, забув, що Маргоша теж брала участь у твоєму порятунку вчора? —

сказав Бух.

За секунду білченя вже спокійно стояло поруч.

— Можна дружити, — впевнено сказав він.

Маргоша радісно гавкнула.

Бублик навіть підстрибнув на місці.

— Вона просто радіє, — швидко пояснив Бух.

— Дуже голосно радіє, — додав Плюх.

Розділ 2. У гостях у Бублика

— А хочете, я покажу вам свій дім? — запропонував білченя.

— Звісно! — зраділи ведмежата.

Бублик спритно видерся на дерево:

— За мною!

Бух подивився вгору.

Плюх теж подивився вгору.

Потім вони подивилися одне на одного.

— Ми… пішки подивимося, — сказав Бух.

— Знизу, — уточнив Плюх.

Білченя розсміялося:

— Тоді я буду екскурсоводом!

Він стрибав з гілки на гілку і розповідав:

— Тут у мене комора!

— Тут я сушу на зиму фрукти — бачите? Вони нанизані на гострі сучки і сушаться на сонці.

— Там — запас горішків!

— А там — запас запасних горішків!

— Навіщо запас запасних? — здивувався Плюх.

— Про всяк випадок, — поважно відповів білченя.

— А якщо закінчиться запас запасних? — не здавався Плюх.

Бублик на секунду замислився… потім упевнено сказав:

— Тоді є ще запас на зовсім-зовсім всяк випадок!

— Ого… — поважно промовив Бух. — Дуже продумано.

Бублик гордо кивнув і перестрибнув на іншу гілку.

— А тут у мене місце для відпочинку!

Коли втомлююся — сиджу і дивлюся на ліс.

Він завмер на гілці,

озирнувся навколо

і задоволено усміхнувся.

— Красиво, — тихо сказав Бух знизу.

— Дуже, — погодився Плюх.

Раптом зверху посипалися горішки.

Один упав поруч із Бухом.

Другий — поруч із Плюхом.

Третій — прямо перед Маргошею.

Маргоша швидко подивилася на горішок…

потім на ведмежат…

потім знову на горішок…

… і обережно спробувала.

Пожувала.

Замислилася.

— Ну як? — запитав Бух.

Маргоша подивилася дуже серйозно…

… і з’їла ще один.

— Зрозуміло, — кивнув Плюх. — Схвалено.

Зверху почувся сміх Бублика:

— Пригощайтеся! У мене їх багато!

Маргоша на всяк випадок подивилася вгору…

раптом звідти прилетить ще один горішок.

І тут же —

тук!

Ще один горішок упав поруч.

Маргоша навіть не здивувалася. Вона вже була готова.

— Здається, вона знайшла своє улюблене дерево, — сказав Бух.

— І улюбленого друга, — додав Плюх.

Бублик зручно вмостився на гілці:

— Приходьте ще! Я вам потім покажу секретне місце!

— Секретне? — одразу зацікавився Плюх.

— Дуже секретне, — загадково відповів Бублик.

Ведмежата переглянулися.

— Ми точно прийдемо, — сказав Бух.

Маргоша кивнула…

наскільки це взагалі можливо для собаки,

зайнятої горішками.

Розділ 3. Секретне місце Бублика