На морі

Після від’їзду дідуся в домі стає тихо, і Бух із Плюхом сумують за його розповідями та морськими пригодами. Але бабуся Нататеня знаходить спосіб повернути радість — попереду на них чекає справжня подорож до моря.

Нове місто, теплий пісок, перші хвилі й знайомство з великим морським світом відкривають для ведмежат зовсім інші відчуття. А потім — дорога вздовж берега, невелике випробування і несподівана морська прогулянка, про яку так любив розповідати дідусь.

Це історія про те, як смуток перетворюється на радість, а розповіді — на справжні спогади.

Розділ 1. Ми їдемо до моря

Бух, Плюх і бабуся Нататеня проводжали дідуся.

Він вирушав у морську подорож.

Ведмежата довго махали йому вслід, поки машина не зникла за поворотом.

Їм зовсім не хотілося розлучатися.

Їм здавалося, що разом із дідусем поїхало щось важливе й тепле.

Коли вони повернулися додому, стало тихо.

Надто тихо.

Навіть веранда, де ще недавно звучали розмови і сміх, тепер ніби огорнулася спокійною тишею.

Увесь наступний ранок Бух і Плюх сумували.

Вони майже не гралися і мало розмовляли.

Іноді просто сиділи поруч і дивилися у вікно, ніби чекали, що дідусь зараз повернеться.

Маргоша бігала за ними і тихенько поскуливала.

Вона звикла до веселих ігор і не розуміла, чому все раптом змінилося.

Іноді вона приносила їм іграшку, клала поруч і дивилася, сподіваючись, що вони почнуть гратися.

Але ведмежата лише гладили її і знову ставали тихими.

Бабуся нагодувала ведмежат сніданком і уважно подивилася на них.

— Ви сумуєте? — м’яко запитала вона.

Бух і Плюх мовчки кивнули.

Бабуся підійшла ближче і погладила їх по голівках.

Їй стало дуже шкода ведмежат.

Вона трохи подумала і пішла до своєї кімнати.

Там вона довго з кимось розмовляла по телефону — тихо, спокійно, іноді усміхаючись.

Час тягнувся повільно.

Бух і Плюх сиділи в саду поруч із Маргошею.

Вони майже не розмовляли, але їм було важливо бути разом.

Коли бабуся повернулася до саду,

Бух і Плюх одразу подивилися на неї.

Ніби відчули — зараз буде щось хороше.

Бабуся усміхнулася:

— Мої любі, у мене є ідея.

Вона присіла поруч.

— Я поговорила зі своєю подругою Елізабет.

Вона запросила нас до себе в гості.

Плюх одразу пожвавився:

— У гості?

— Так, — кивнула бабуся.

— Вона живе в маленькому містечку на березі моря.

Воно називається Анабель.

Бух і Плюх переглянулися.

В їхніх очах раптом з’явилася іскорка.

— Ми поїдемо до моря?

— Поїдемо, — сказала бабуся.

— Відпочинемо, будемо гуляти, слухати море і навіть купатися.

Маргоша радісно загавкала, ніби все зрозуміла.

Радості ведмежат не було меж.

Вони обіймали бабусю, одне одного і навіть Маргошу.

Смуток тихенько відступив.

А попереду вже починалося щось нове.

Тепле.

І трохи схоже на справжню пригоду.

Розділ 2. У гостях у тітоньки Елізабет

Через день вони вже їхали автобусом.

Дорога тягнулася вздовж полів і дерев.

Іноді за вікном миготіли маленькі будиночки, квітучі сади й вузькі стежки.

Сонце світило м’яко й спокійно,

а вітер тихо колихав фіранки біля вікна.

Маргоша дивилася у вікно і час від часу тихенько поскуливала від хвилювання.

Їй було цікаво все — нові запахи, нові звуки, нові місця.

Бух і Плюх не відривалися від дороги.

Їм здавалося, що море ось-ось з’явиться.

Вони вдивлялися вдалечінь, намагаючись побачити його першими.

— Дивись… — тихо сказав Плюх.

Але це були лише поля й дерева.

Автобус їхав далі.

І раптом у повітрі ніби щось змінилося.

Воно стало свіжішим і прохолоднішим.

— Відчуваєш? — сказав Бух.

Плюх кивнув:

— Пахне морем…

І нарешті з’явилося містечко Анабель.

Воно стояло на березі моря.

Будиночки були маленькі й світлі,

навколо росло багато квітів і зелені.

Усе виглядало охайним, тихим і дуже затишним.

Повітря здавалося прозорим,

а десь удалині вже було чути тихий шум хвиль.

Маргоша радісно замахала хвостом.

Біля хвіртки маленького будиночка їх уже чекала тітонька Елізабет.

Вона усміхалася і виглядала дуже доброю.

— Добрий день, мої любі, — сказала вона.

— Проходьте, я вас так чекала.

Бабуся тепло обійняла її.

Бух і Плюх трохи сором’язливо привіталися.

Маргоша спочатку зупинилася, уважно подивилася…

а потім обережно підійшла ближче.

Тітонька нахилилася і лагідно сказала:

— А це, мабуть, Маргоша?

Маргоша тихенько фиркнула і замахала хвостом.

— Проходьте, — сказала тітонька.

Дім був затишний і світлий.

У ньому пахло чимось домашнім і теплим.

Крізь вікна було видно море — спокійне і велике.

— Для вас я приготувала окрему кімнату з верандою, — сказала тітонька.

— А для Маргоші — м’який матрацик.

Бух і Плюх чемно подякували їй.

Їм було трохи незвично, але дуже приємно.

Ведмежатам подобалася така увага і турбота.

Вони переглянулися — і тихо усміхнулися.

Бо відчували:

тут на них чекали.

І попереду їх чекає щось дуже хороше.

Розділ 3. Знайомство з морем

Після сніданку ведмежата не витримали:

— Можна на море?

Бабуся усміхнулася:

— Можна.

Вони майже бігом попрямували до пляжу.

І раптом…