Бух і Плюх виховують Маргошу

У домі Буха і Плюха з’являється маленьке цуценя на ім’я Маргоша — весела, допитлива і дуже-дуже непосидюча.

Від цього дня все змінюється.

Вранці на них чекають несподівані «сюрпризи», вдень — прибирання і турботи, а ввечері — сміх, ігри та перші справжні уроки дружби.

Бух і Плюх вчаться бути терплячими, уважними та відповідальними.

А Маргоша — слухатися, розуміти і довіряти.

Разом вони проходять шлях від маленького безладу до великого теплого щастя.

Це добра історія про дружбу, турботу і дім,

у якому завжди люблять і чекають.

Розділ 1. Знайомство з Маргошею. "Сюрпризи" вранці

Наступного ранку після появи Маргоші в домі Буха і Плюха стало помітно більше турбот.

Тепер потрібно було прокидатися раніше, щоб встигнути вивести її на прогулянку в сад.

Але це виходило не завжди…

Іноді Маргоша прокидалася першою. Вона тихенько вставала, солодко потягувалася, широко позіхала і весело виляла хвостиком… а потім вирушала досліджувати кімнату.

Спочатку вона обережно обнюхувала все навколо — стілець, килим, тапочки Буха…

Потім знаходила щось особливо цікаве і починала гратися.

А коли Бух і Плюх нарешті розплющували очі — на них уже чекали «сюрпризи».

— Ой… — тихо казав Бух, ще не до кінця прокинувшись.

— І це теж сюрприз? — зітхав Плюх.

Бух і Плюх дивувалися, як така маленька Маргоша може залишити так багато калюж і «сюрпризів».

Іноді вони навіть не одразу розуміли, з чого почати прибирання.

— Спочатку тут… чи там? — розгублено питав Бух.

— Давай спочатку найбільше, — серйозно відповідав Плюх.

Доводилося прибирати майже цілий день.

Вони приносили воду, витирали підлогу, відчиняли вікно, щоб впустити свіже повітря, і намагалися зробити все акуратно.

А Маргоша в цей час весело бігала поруч, ніби зовсім не розуміла, що відбувається. Вона дивилася на них великими добрими очима, нахиляла голову і радісно гавкала.

Іноді вона навіть намагалася «допомагати» — підбігала до ганчірки або хапала край рушника і тягнула його вбік.

— Гей, помічнице! — сміявся Плюх.

— З такою допомогою ми будемо прибирати ще довше! — додавав Бух.

— Вона ж не спеціально… — сказав Плюх.

— Звичайно, не спеціально, — погодився Бух і знову взяв ганчірку.

Бабуся Нататеня хотіла допомогти, але Бух і Плюх твердо сказали:

— Це наш друг. Ми самі повинні про нього дбати.

Бабуся лише усміхнулася і похвалила їх:

— Ось і добре. Значить, ви вже зовсім дорослі.

Бух і Плюх переглянулися…

і з ще більшим старанням взялися до справи.

А Маргоша тим часом вляглася поруч, поклала мордочку на лапки і тихенько спостерігала за ними, ніби намагалася зрозуміти, як усе влаштовано в цьому новому для неї домі.

Розділ 2. План: гуляють та прибирають

Того вечора Бух і Плюх дуже втомилися.

Вони довго прибирали, носили воду, витирали підлогу і відчиняли вікна, щоб у кімнаті стало свіжо.

Маргоша нарешті заснула, згорнувшись клубочком, а Бух і Плюх тихо сіли поруч.

— Так далі не можна… — зітхнув Бух.

— Ми просто не встигаємо, — погодився Плюх.

Вони трохи помовчали, думаючи, як усе влаштувати краще.

І раптом Плюх пожвавішав:

— Я придумав!

Бух одразу підняв голову:

— Що?

— Один із нас гуляє з Маргошею, а інший прибирає вдома. А потім ми міняємося!

Бух замислився, почухав потилицю і кивнув:

— Чесно! По черзі!

Наступного ранку вони вирішили спробувати.

І вже за хвилину план почав працювати.

Плюх узяв Маргошу і пішов із нею в сад. Там вона радісно бігала між кущами, нюхала траву, намагалася зловити метеликів і весь час крутилася навколо Плюха.

— Не так швидко! — сміявся він. — Я ж не білка!

Іноді Маргоша вибігала трохи вперед, а потім поверталася назад, ніби перевіряючи, чи поруч він.

А в цей час Бух залишився вдома. Він узяв ганчірку, відерце з водою і з серйозним виглядом узявся до прибирання.

— Ось тут… і ще тут… — бурмотів він. — Ого, скільки роботи!

Але тепер йому було легше — він знав, що Плюх уже допомагає по-іншому.

Коли Плюх повернувся, вони помінялися.

Тепер уже Бух гуляв із Маргошею, а Плюх прибирав.

І невдовзі в них стало виходити швидше… і навіть веселіше.

Іноді вони навіть сперечалися, у кого сьогодні «важливіша справа».

— Гуляти складніше! — казав Бух.

— Прибирати теж непросто! — відповідав Плюх.

А потім сміялися і погоджувалися, що обидві справи важливі.

А годувати Маргошу допомагала бабуся — і це було дуже доречно.

Вона завжди знала, що і коли краще дати маленькому цуценяті.

Минув місяць.

Бух і Плюх звикли до нових обов’язків, і все стало набагато легше. Вони вже не плуталися, хто що робить, і навіть іноді сміялися з ранкових пригод.

Маргоша росла веселою і дуже грайливою.

Але разом із цим вона почала відчувати себе головною в домі.

Вона ганяла Буха і Плюха по кімнаті, намагалася легенько прикусити їх і показати, хто тут господар.

Іноді вони з писком тікали або швидко застрибували на диван чи стілець, куди її гострі зубки не могли дістати.

— Рятуйся! — кричав Бух.

— Вона знову почала! — сміявся Плюх.

А Маргоша лише радісно гавкала і виляла хвостиком, вважаючи все це чудовою грою.

Було весело…

але й трохи складно.