Музичні уроки

Добра і тепла історія про двох ведмежат — Буха і Плюха.

Бух і Плюх люблять вчитися: вони розв’язують приклади, читають книжки й дізнаються багато нового.

Але одного разу Плюх помічає, що вони зовсім не знають нот, не співають і не грають на жодному інструменті.

Це велика прогалина, яку потрібно виправити.

Та як бути, якщо кажуть, що «ведмідь на вухо наступив»?

Бух і Плюх вирішують не вірити в це й починають вчитися музиці самостійно. Але все виявляється не так просто…

Тоді ведмежата просять бабусю допомогти знайти вчительку музики.

І невдовзі в їхньому житті з’являється руда красуня Лісавіта — у минулому відома співачка, яка погоджується дати їм кілька уроків.

Розділ 1. Ми не знаємо музику

Буха і Плюха надихнули їхні успіхи після знайомства з Волшебією.

Вони старанно продовжували навчатися і пізнавати нове.

Але одного разу Плюх замислився і сказав:

— Бух, а ми ж зовсім не знаємо музику…

Бух здивовано подивився на нього:

— У якому сенсі?

— Ми не співаємо, не знаємо нот і не граємо на жодному інструменті,

— серйозно відповів Плюх.

— А інші звірята іноді сміються й кажуть, що нам «ведмідь на вухо наступив».

Бух трохи зніяковів і почухав потилицю:

— Ну… може, це й правда?

Плюх рішуче похитав головою:

— Це треба виправити!

— Але як? — запитав Бух.

— Будемо займатися самі! — впевнено сказав Плюх.

— Почнемо зі співу.

Бух пожвавився:

— Добре! Але щоб співати, нам потрібна пісня.

— Вірно, — кивнув Плюх. — Тоді давай її придумаємо!

Бух замислився:

— А щоб була пісня, потрібні вірші…

— Зараз складемо! — зрадів Плюх.

Він трохи подумав і почав:

— Ми бурі ведмеді,

Веселі і…

— Похмурі! — запропонував Бух.

Плюх скривився:

— Виходить якось зовсім невесело…

Бух замислився:

— Тоді… добрі?

Плюх усміхнувся:

— Оце вже краще!

Ведмежата переглянулися і засміялися.

— Здається, складати пісні не так просто, — сказав Бух.

— Але ми тільки почали! — відповів Плюх. — У нас обов’язково вийде.

Розділ 2. Усе починається з поезії

Бух і Плюх довго складали вірші для своєї пісні.

Вони пробували різні варіанти, вигадували рядки, сперечалися, сміялися…

Але ніяк не могли обрати найкращий.

— Пісня має бути довгою, — серйозно сказав Плюх.

— А в нас зовсім мало рядків.

Бух замислився і почухав потилицю:

— Може, просто повторювати одне й те саме?

Плюх похитав головою:

— Тоді це буде не пісня, а… повторювалка.

Ведмежата знову взялися складати.

— Ми бурі ведмеді,

 Веселі й добрі… — почав Плюх.

— І любимо їсти варення! — радісно додав Бух.

Плюх усміхнувся:

— Це гарний рядок.

Бух натхненно продовжив:

— А ще можна так:

«Ми лісом гуляємо

І пісні співаємо!»

— Чудово! — зрадів Плюх. — Уже краще!

Ведмежата записали нові рядки й уважно подивилися на свою пісню.

— Все одно мало… — зітхнув Плюх.

Бух трохи подумав і запропонував:

— А давай додамо щось про рибалку!

— Точно! — оживився Плюх. — Це ж наше улюблене!

І ведмежата знову почали складати.

Іноді в них виходили смішні рядки, іноді — дивні, а іноді такі, що вони самі починали голосно сміятися.

— Здається, ми більше сміємося, ніж складаємо, — зауважив Бух.

— Це теж корисно, — усміхнувся Плюх. — Значить, пісня виходить весела.

До вечора в них уже було кілька куплетів.

Ведмежата втомлено, але задоволено переглянулися.

— Майже вийшло, — сказав Плюх.

— Залишилося тільки навчитися це співати… — додав Бух.

І тут він трохи насторожився:

— А якщо в нас не вийде?

Плюх впевнено відповів:

— Вийде. Ми ж стараємося.

Розділ 3. Перше співання

Наступного дня ведмежата вирішили спробувати заспівати свою нову пісню.

Вони вийшли на галявину, де було тихо і сонячно.

Плюх узяв листочок із віршами й сказав:

— Ну що, почнемо?

Бух глибоко вдихнув:

— Давай… спробуємо.

Плюх кивнув:

— Я буду підказувати слова.

Бух заплющив очі, набрав побільше повітря і почав співати.

Спочатку тихо…

потім голосніше…

І раптом…

Пташки на деревах різко замовкли.

Навіть вітер ніби притих.

Плюх насторожено озирнувся:

— Це… ти так гарно співаєш? — обережно запитав він.

Бух розплющив очі й задоволено усміхнувся:

— Мабуть!

Плюх трохи подумав і тихо додав:

— Або дуже голосно…

Бух знову спробував заспівати, але вийшло ще голосніше й ще незвичніше.

Десь у кущах щось зашурхотіло, а одна пташка злякано злетіла й полетіла подалі.

Бух зупинився:

— Здається… у мене не дуже виходить.

Плюх замислився, але не розгубився:

— Нічого страшного. Ми ж тільки вчимося.

Він узяв листочок і сказав:

— Давай спробуємо разом!

Ведмежата стали поруч і почали співати удвох.

Вийшло… ще голосніше.

Вони подивилися одне на одного — і раптом розсміялися.

— Зате весело! — сказав Бух.