Добрі справи

Добра й тепла історія про двох ведмежат — Буха і Плюха.

Настали довгоочікувані літні канікули, але брати не забули своєї обіцянки, даної золотій рибці Волшебії. Вони продовжують займатися, допомагати бабусі та намагаються щодня робити добрі вчинки.

У цій історії ведмежата дізнаються, як важливо бути уважними до близьких, допомагати від щирого серця й робити добро просто так — не чекаючи похвали.

.Розділ 1. Ура, канікули

Настали довгоочікувані літні канікули.

Вже з самого ранку в повітрі відчувався особливий настрій — легкий, радісний і трохи чарівний.

Бух і Плюх раділи кожному дню.

Після успішного завершення навчального року вони з гордістю згадували свої золоті медалі та старання, які допомогли їм їх отримати.

Іноді вони згадували й Волшебію.

— Цікаво, вона зараз нас бачить? — якось запитав Плюх, задумливо дивлячись на річку.

— Думаю, так, — усміхнувся Бух. — І чекає, що ми не забудемо свою обіцянку.

Ведмежата переглянулися й серйозно кивнули.

Вони вирішили, що не будуть лінуватися. Навіть улітку.

Вони продовжували читати, займатися й виконувати завдання пані Белли Медвежатівни.
Нехай і не так багато, як під час навчання — але щодня.

Але літо є літо!

Сонце світило яскраво, теплий вітер ворушив листя, а навколо було стільки всього цікавого.

Їм хотілося гратися, кататися на велосипедах, ловити рибу й їсти солодку малину просто з куща.

— Давай допомагати бабусі щодня, — запропонував Плюх.

— Давай! — одразу погодився Бух. — Тільки й відпочивати теж будемо!

Плюх засміявся:

— Обов’язково!

Ведмежата розсміялися разом.

Літо тільки починалося.

І попереду на них чекали нові пригоди — добрі, веселі й дуже важливі.

Розділ 2. Ранок із зарядки

Плюх завжди ставився до справ серйозно.
Він любив порядок і намагався все робити вчасно.

Бух був трохи іншим — він любив поспати довше й інколи відкладав справи «на потім».

Іноді він навіть казав:

— Встигнемо ще!

Але Плюх лише усміхався і намагався м’яко нагадати про важливе.

Одного ранку Плюх сказав:

— Бух, у нас стільки всього заплановано, що ми можемо нічого не встигнути.

Він узяв аркуш паперу, акуратно розгладив його лапкою і почав писати.

Плюх виводив літери повільно і старанно, щоб усе було зрозуміло.

— Дивись: вранці зарядка, потім сніданок, трохи занять, а потім можна гратися.

Бух подивився на аркуш, почухав потилицю й важко зітхнув:

— А поспати?

Плюх усміхнувся:

— Трошки можна. Але не до обіду!

Бух фиркнув, але сперечатися не став.

Наступного дня Плюх розбудив Буха раніше.

Сонце тільки починало підніматися, і в кімнаті було тихо й світло.

— Вставай! У нас зарядка! — бадьоро сказав Плюх.

Бух спочатку не хотів вставати.

Він натягнув ковдру вище і пробурмотів:

— Ще п’ять хвилиночок…

Але Плюх обережно потягнув його за лапу:

— Давай, ти ж сам погодився!

Бух зітхнув, потягнувся і все ж підвівся.

Вони вийшли на галявину біля дому.

Трава була прохолодною від ранкової роси, а повітря — свіжим і чистим.

Плюх упевнено почав:

— Раз-два! Раз-два!

Він робив вправи акуратно і старанно.

Бух спочатку рухався повільно й трохи ліниво, але поступово втягнувся.

Він почав підстрибувати, тягнутися вгору і навіть усміхнувся.

— Слухай… — сказав він, — а це навіть весело!

Плюх зрадів:

— Я ж казав!

Сонце піднімалося все вище, і галявина наповнювалася теплим світлом.

День починався добре.

Спочатку Бух бурчав, але вже на третій день сам прокинувся раніше за Плюха.

Він тихенько розплющив очі, подивився у вікно, де вже світило сонце, і раптом усміхнувся.

— Ну що, починаємо? — бадьоро сказав він.

Плюх здивовано підвівся і подивився на брата:

— Оце так!

Він навіть трохи засміявся:

— Невже це ти мене будиш?

Бух гордо кивнув:

— Ага!

І ведмежата весело почали свій ранок.

Розділ 3. Сніданок, заняття і ігри

У цей час бабуся Нататеня готувала для ведмежат їхні улюблені сирники зі сметаною.

По дому розносився теплий, солодкуватий запах, від якого одразу ставало затишно й радісно.

— До столу! — покликала вона.

Ведмежата із задоволенням поснідали.

Сирники були м’які, рум’яні, а сметана — густа і смачна.

— Оце так сніданок! — задоволено сказав Бух.

Плюх усміхнувся, але нагадав:

— А тепер трохи занять.

Бух зітхнув, але сів поруч.

— Давай розв’яжемо лише кілька прикладів, — запропонував Плюх. — А потім пограємо.

Бух трохи подумав, подивився на зошит, а потім раптом пожвавився:

— А давай по-іншому!

Плюх здивувався:

— Як?

Бух усміхнувся:

— Давай посадимо наші улюблені іграшки і будемо їм пояснювати приклади!

Плюх одразу зрадів:

— Точно!

Він швидко підбіг до коробки з іграшками, відкрив її і почав діставати своїх «учнів».

На маленькі дитячі стільчики він акуратно посадив:
білого ведмежа Чиха у в’язаній кофточці в смужку, рудого кота Луї і біло-коричневу кролицю Глашу.

Бух серйозно подивився на них і сказав:

— Так, учні, починаємо урок!

Плюх ледве стримав усмішку і теж зробив вигляд, що все по-справжньому.

Тепер ведмежата почувалися справжніми вчителями, які пояснюють задачі й приклади.

Бух узяв олівець і почав:

— Дивіться, це дуже просто…

Він пояснював уважно і навіть трохи повільно, щоб «учні» все зрозуміли.

І раптом зупинився й здивовано сказав:

— Плюх… а я, коли пояснюю, сам краще розумію!