Як Вася чуть не спалив село

Як зазвичай, село Зозуля покірно чекало біди. За стільки років спільного проживання з Василем усі місцеві чітко зрозуміли одну просту істину: біда обов'язково прийде, вона ніколи не омине їхню вулицю й неодмінно завітає провідати свого старого, перевіреного товариша. На цей день у селян було багато похмурих передчуттів, і абсолютно всі стояли на бойовій сторожі. А все тому, що ще з самого ранку Ганна офіційно оповістила громаду про страшну новину: її Божевільний сьогодні палитиме стерню.

Звісно, після словосполучення «божевільний палитиме» в Зозулі почалася суцільна паніка. Останній раз Василю давали в руки сірники ще в четвертому класі, і то заздалегідь зчистивши з них усю сірку. Проте якимось дивом він тоді все одно примудрився спалити новенький трактор місцевого колгоспу. Вогонь від тієї катастрофи було видно за десятки кілометрів, а те, як голова колгоспу лаяв малого Васю, чули ще далі. Після того випадку покійна баба Василя навіть ходила до відомої ворожки і зробила спеціальний обряд, щоб доля більше ніколи й близько не підпускала його до вогню.

Але пройшло багато часу, магічні слова ворожки, вочевидь, втратили свою дію, а сам Василь раптом вирішив усім довести, що він дорослий, самостійний чоловік і зможе без проблем упоратися з такою простою річчю, як спалювання сухої трави. На велике щастя, всі ближні поля вже були скошені й помолочені, тому єдине, що він теоретично міг спалити — це залишки сіна. Хоча вголос односельчани розглядали й інші варіанти розвитку подій, які краще було не називати, щоб випадково не зглазити.

Ганна до останнього пробувала переконати чоловіка й застосувала тактику дипломатії:

— Васильчику, ти ж у мене майстер на всі руки, ну навіщо тобі той город? Ти краще відпочинь, піди випий з кумом Іваном...

— Якщо я сказав, що зроблю — значить зроблю! Це діло честі! — гордо відрізав Василь, натягуючи старі чоботи.

— Ти що, хочеш, щоб у разі чого тебе все село проклинало, а не тільки баба Євдокія? — привела останній аргумент дружина.

— Не починай, Ганько! Все буде добре. Коли це в мене щось ішло не так? Ну добре, завжди… Але я серцем чую: сьогодні все по-іншому станеться!

Настав вечір, і село перетворилося на військовий табір на передовій. Усі були на поготові: баба Євдокія вмостилася на лавці й заздалегідь чекала грандіозного шоу, пожежні машини стояли з увімкненими двигунами, скрізь стояли відра з водою, пісок, лопати та все, що тільки може знадобитися при всесвітньому потопі чи пожежі. У місцевій церкві навіть екстрено вели вечірню службу, благаючи бога відвести біду від Зозулі, а дехто потайки молився за те, щоб Божевільний нарешті продав хату й переїхав в інше село.

І ось, під урочисте улюлюкання комарів, Василь із вилами напереваги величаво вийшов із двору. Біля паркану його вже зустріла баба Євдокія:

— От і біда прийшла… — похитала головою стара карго.

— І вам доброго здоров'я, — буркнув Василь.

— Ех, Вася… Такий ти до діла, як свиня штани наділа!

— Та що ви таке говорите? — єхидно примружився Божевільний. — Я от чув, що такі святі люди, як ви, бабо Євдокіє, ні в воді не тонуть, ні в вогні не пропадуть.

— ТХУ НА ТЕБЕ! — сплюнула сусідка. — Дурний ти, як сало без хліба!

— А щоб вам кіт на ногу наступив! — щиро побажав Василь.

Так він і пішов на позицію, як то кажуть, з добрим словом у добру дорогу. Прийшовши на своє поле, Василь упевнено взявся до роботи. Він чиркнув сірником, підпалив перший шматок сухої трави і задоволено потер руки:

— Зараз я їм усім покажу, що я не такий невдаха, як вони собі думають! Гори, гори ясно, щоб і не погасло!

Звісно, за кожним рухом палія вівся цілодобовий оперативний нагляд. Односельчани сиділи в глибоких засадах: хто на гілці крислатого дуба, хто в густих кущах бузини. А баба Євдокія сиділа на веранді й спостерігала за процесом за допомогою свого улюбленого дрону. Ба більше — вона виявилася кмітливою бізнесвумен і брала з сусідів по дві гривні за перегляд прямого ефіру гумористичного шоу в її планшеті.

Раптом, як це завжди буває за законами жанру, піднявся сильний вітер і дмухнув точнісінько в сторону чужих, ще не прибраних ділянок. Вогонь моментально здибився й пішов стіною. Вася, кричачи нелюдським голосом, почав гасати по всьому полю з вилами, намагаючись забити полум'я самотужки. Шпигуни в кущах терміново подали сигнал тривоги й почали щосили втікати з оточення, щоб самим не потрапити під гарячий удар.

Поки до поля долетіли пожежники й збіглися люди, горіло вже пів села. Як тільки той вогонь не гасили: хто воду відрами носив з криниці, хто закидав піском, молилися абсолютно всі, кружляючи навколо згарища. Справжнє пекло: в одному місці затушать — воно тут же розгорається в іншому краї, і так безкінечно.

Навіть баба Євдокія не на жарт злякалася, що коли вигорять поля, полум'я перекинеться прямо на її хату з планшетом. Недовго думаючи, стара кинула гаджет і взялася люто шаманити прямо посеред двору. Вона так шалено водила руками й крутила головою, що на небі, де секунду тому світили зорі, де не візьмися з'явилися важкі грозові хмари. Загуркотів грім, спалахнули блискавки. І тут одна маленька, але дуже точна блискавка вилетіла з хмари й поцілила точнісінько в маківку Василя, який саме бігав із пустим відром. Проте Божевільний на те й Божевільний — з ним абсолютно нічого не сталося, лише каструля в голові, мабуть, на секунду задзвеніла. Натомість одразу після цього вперіщила така сильна, стіноподібна злива, яка за дві хвилини повністю загасила всю пожежу в радіусі трьох сіл.

Ох і дісталося ж потім Василю від усієї розлюченої громади! До самого ранку за ним із дрючками бігали втомлені односельчани. Ганна теж удома дуже добре дала йому мокрим рушником по голові — так би мовити, оперативно вибила першу порцію дурості. Але всі в хаті чудово розуміли, що там у Василевій голові залишилося ще дуже й дуже багато.

Проте село Зозуля тепер офіційно готове до будь-яких катаклізмів. Після стількох років виживання пліч-о-пліч із родиною Божевільних воно не боїться ні пожеж, ні потопів, ні навіть всесвітнього зомбі-апокаліпсису!