Помста від Василя - Євдокії

Що ж, сьогоднішній день мав бути просто незабутнім. На годиннику була лише п'ята ранку, а Василь уже стояв на ногах. Та ні, Ганна його не будила. Місцевий півень теж не міг подати голосу — наш Божевільний ще з вечора передбачливо заліз у курник і міцно зав'язав йому дзьоб ізолентою. Василь твердо вирішив, що саме цього дня у селі Зозуля нарешті відбудеться вище правосуддя. Пора було відплатити бабі Євдокії за всі ті «ласкові слова», прокльони та розбиті помідорні банки.

Першим ділом він подумав, що такого капосного зробити з самого ранку. А оскільки в селі на світанку треба насамперед попорати хазяйство, Василь згадав про гордість сусідки. У баби Євдокії жили надзвичайно злі, агресивні індики — ними вона дорожила найбільше у світі. Саме з них Божевільний і вирішив почати свою страшну помсту.

Поки навколо панувала тиша і ніхто його не бачив, Василь партизанськими стежками пробрався до чужого пташника. Та не встиг він навіть повністю відкрити двері, як величезний індик-вожак з лютим клекотом авторитетно стрибнув йому прямо на фізіономію, чітко вказавши іншим пернатим, що на порушника кордону можна і треба нападати. Назад додому Василь приповз на чотирьох, заліплений пір'ям і весь синій та обкльований від вух до п'ят.

Комедійно сикаючи від болю, він нашвидкуруч обробив рани йодом і, попри поразку, знову прийнявся планувати диверсії. Але спершу треба було з'їсти сніданок, який на столі вже дбайливо приготувала Гануся.

Ганна критично оглянула його роздертий ніс і похитала головою:

— Ти де вже з ранку блудило, чудо ти горохове?

— Хотів Євдокії помститися… — похмуро пробурмотів Василь, жуючи хліб. — Ну нічого, день довгий, я ще відіграюся.

— Ой, дурний тебе піп хрестив, Вася, їй-богу, дурний, — зітхнула дружина.

Василь аж ложку впустив від подиву:

— А звідки ти знаєш?! Я хіба розповідав, що мене в дитинстві тричі хрестили? Ну, бо ніяк попа гарного підібрати не могли.

Ганна єхидно примружилася:

— На третій раз, мабуть, святий отець не витримав і кадилом тобі по голові тріснув.

— Ще й як! — щиро зізнався Василь. — Аж зірочки в очах побачив!

— Де ж я його знайшла на свою біду… — закатила очі Ганна.

Поснідавши, Божевільний відчув прилив нових сил — пора було виконувати наступний геніальний план. Він згадав, що в обід баба Євдокія зазвичай іде по воду до спільної криниці. Василь потайки прибіг туди і трохи підпиляв старий залізний трос. Спланувавши все, він вирішив особисто перевірити роботу механізму. Трос, як і очікувалося, з тріском порвався, відро злетіло на дно, і тепер Василю довелося думати, як його звідти дістати, щоб заново причепити, поки ніхто не застукав.

Він шмигнув додому, повернувся з довгою дерев'яною драбиною і самовіддано поліз у глибоку криницю. Оскільки драбину з вулиці видно не було, а криниця стояла відчиненою, діти, що саме йшли зі школи по вулиці, вирішили зробити добру справу і закрили важку дубову ляду на засув. Василь довго й надривно кричав з темряви, проклинаючи все на світі, аж поки пізно ввечері захекана Ганна не захотіла пити й сама не прийшла з новим відром по воду.

Ляда з рипінням відчинилася, і Ганна ледь не зомліла, коли з колодязя на неї вилупилися два круглих ока.

— Ой, Ганусю, як я радий тебе бачити! — закричав знизу змучений чоловік.

— Я щось не зрозуміла… — поклала руки на боки Ганна. — Ти тут у Водяного граєш чи що?! Що ти там робиш?!

— Довга історія, жінко… Витягуй давай! — закрехтав Василь. — Слухай, а Євдокія уже ходила по помідори ввечері, не знаєш?

— Та ні, наче не бачила, — здивувалася дружина.

— Чудово, тоді я побіг!

Вибравшись на сушу, Василь, мов ошпарений, кинувся до сараю, схопив свої старі залізні капкани на лисиць і чимдуж помчав на бабин город. Він акуратно розставив пастки і надійно заховав їх прямо в густих кущах помідорів. Задоволений собою, Василь з відчуттям виконаного обов'язку почав повертатися додому тією ж стежкою.

Єдине, чого його божевільна голова абсолютно не розрахувала — це те, що в темряві він може і сам забути координати мінного поля. Але було запізно. Пролунав один залізничний клацаючий звук, за ним другий, третій… Усі капкани, які він так старанно розставляв для сусідки, мертвою хваткою зімкнулися на його власних ногах.

— ААААААААААА!!! БУДЬТЕ ВИ ПРОКЛЯТІ, БАБО ЄВДОКІЯ!!! — загорлав на всі три тисячі помідорних кущів нещасний Василь.

Коли він із залізяками на ногах нарешті приволікся до своєї хати, Ганна профілактично пару разів тріснула його мокрим рушником по шиї за таку самодіяльність, але все-таки пожаліла й перев'язала рани.

А тим часом баба Євдокія спокійно сиділа на лавці у своєму дворі, пила чай і з хитрою посмішкою дивилася в екран новенького планшету. На дисплеї чітко показувалася картинка з дрону, який їй напередодні залишив коханий онук-програміст, щоб старенька могла бачити абсолютно все, що робиться на її городах і в селі.

Вона крутнула пальцем екран, поправила хустку й тихо прошамкала:

— Ну, Божевільний… що з нього візьмеш? Нє, синок, не на ту ти бабку напав! Наші технології твоїм капканам не по зубах.

Ось так одного разу Василь хотів жорстоко помститися сусідці, та щось знову пішло геть не за планом. А чутки про те, як Божевільний сам себе впіймав на лисиць, ще дуже-дуже довго ходили по кутках села Зозуля.