Хелловін у селі Зозуля

Був звичайний літній день. Село Зозуля навіть не здогадувалося про катастрофу, що наближалася, оскільки Василь та Іван мирно хропли в сараї — хлопці напередодні добряче глигнули оковитої і тепер бачили солодкі сни.

Тим часом у сільській раді кипіла робота. Ганна була заступником голови — могуча жінка, не дай боже перейти їй дорогу з пустим відром, зашибе на місці. Отож, у кабінеті йшла серйозна нарада про євроінтеграцію. Голова палко доводив присутнім свою нову геніальну ідею:

— Ми влаштуємо Хелловін! Для престижу села!

— А хіба він не восени? — втішно вставила свої п'ять копійок обурена колега.

— Літом зробимо! — відмахнувся голова. — Замість гарбузів візьмемо кавуни. Діти в костюми одягнуться — і все буде чудово. Потім зберемо всіх біля клубу, тю, тобто Будинку культури, і виступлю я з урочистою промовою. Ганно, організовуй!

— Добре, пане голово, — чітко по-військовому відповіла Ганна і взялася до справи.

Отож, до вечора все було готово. Діти весело бігали по вулиці: хто в костюмі Дракули, хто відьми, Франкенштейна, мумії, феї чи робота. Старше покоління традиційно окупувало лавки біля хат і запекло обговорювало нововведення. На одній із призьб сиділи баба Параска і баба Євдокія. Бабі Євдокії, до речі, інвалідність по глухоті все ж таки залишили і пенсію не знизили — і слава богу, бо інакше вона б так прокляла Василя, що навіть остання свиня в його сараї була б щасливішою за нього.

Так от, сидять вони й плюються селезіанським насінням:

— Ну ти бач, Параско! В наші роки такого не було. Тьху, прости господи!

— А Дракула цей їхній? Геть не страшно! — кривилася баба Євдокія. — Справжній вампір — це наші ціни, все до копійки вип'ють. ЖЕК — от де жах. А субсидію щоб оформити — там взагалі у кабінеті така Кікімора сидить, що куди там тим відьмам!

— Ой, і не нагадуй, Євдокіє, аж мурашки по тілу пішли…

Якраз у цей момент у напівтемному сараї прокинулися наші алконавти. Василь важко розліпив повіки, помацав купу сіна навколо себе й прохрипів:

— Куме, ви ще тут?

— А де мені бути? — відгукнувся з кутка Іван. — Тут я, тут.

— Давайте в дім… Мабуть, Ганна якийсь сніданок залишила.

Обережно виповзши на вулицю, перше, що вони побачили — це те, що надворі вже стоїть глибокий вечір. А друге — химери, які з криками гасали по дорозі. І це була не баба Євдокія, яка зазвичай через очі заглядала в саму душу Божевільного, бо була бабою злопам'ятною, а саме діти й дорослі в жахливих костюмах.

Чоловіки з криком залетіли назад у хату й підперли двері стільцем.

— Ви бачили, куме, що то?! — важко дихаючи, запитав Василь.

— Білочка? — з надією в голосі спитав Іван.

— Беріть вище, куме, — зомбі-апокаліпсис!

— А тепер що робити?!

Василь раптом гордо випнув груди:

— Прийшов наш зоряний час!

Рятувати село кавалери підійшли з усією відповідальністю. Для захисту вони обв'язалися диванними подушками, кухонними підносами та залізними деками для випікання. На голови, замість шоломів, натягнули глибокі чотирилітрові каструлі. Зі зброї у Василя були важка чавунна сковорідка, дерев'яна качалка та… рушник. Василь занадто часто бачив, як Ганна вправно веде ним ближній бій, навіть сам неодноразово випробував цю магію на власній шкурі, тому свято вірив, що теж зможе опанувати цю зброю. Іван же за класикою озброївся тризубими вилами.

Вийшовши на бойове чергування, вони помітили, що вся нечисть кудись іде в один край, а саме — до Будинку культури.

— Ходімо за ними! — скомандував Божевільний.

Коли цей броньований каструлями загін проходив повз лавку сусідки, баба Євдокія аж перехрестилася:

— Господи, а ти, Вася, чого вийшов у домашньому на вулицю?

— Бабо Євдокіє, не сците! Я всіх врятую, навіть вас! — крикнув Василь з-під каструлі.

— Божевільний… Тьху на тебе! — сплюнула стара.

Але рятівники людства на критику не зважали й рішуче прийшли на місце. На площі біля клубу зібралося чимало людей. Саме в цей момент на прикрашену кавунами сцену величаво вийшла Ганна, щоб урочисто оголосити початок святкування.

Василь та Іван, побачивши «жертву в лапах монстрів», з криком кинулися на штурм. Вони побігли до сцени, наче танки, безжально штовхаючи всіх на своєму шляху. Деяким «зомбі» та «вампірам» наш герой про всяк випадок навіть добряче стукнув сковорідкою по голові для профілактики.

Здійнявши страшний ґвалт, Вася вискочив на сцену, закрив Ганну своїми підносами й крикнув:

— Я тебе врятую!

Ганна від такого перформансу на секунду заніміла, а потім її обличчя налилося багровим гнівом:

— Ах ти ж чупакабра нещасна! Все свято мені зіпсував! Сковорідку погнув, новуууу! А ну іди сюди, я тобі зараз влаштую справжнє ПЕКЛО!

— Жінко, ти чого?! Тут же монстри навколо! — відбивався качалкою Василь.

— Це костюми! Хелловін, дурачок ти кімнатний! — репетувала Ганна на весь мікрофон.

Вона одним рухом вирвала у чоловіка рушник та качалку і почала виписувати йому такі викрутаси по подушках та каструлі, що залізо аж дзвеніло на все село. Ганна згадала йому все «хороше», що він колись зробив для Зозулі.

Свято євроінтеграції явно вдалося. Голова сільради щиро подякував присутнім за таке яскраве видовище й реалістичний екшн, але тихо шепнув дільничному, щоб на наступний рік Божевільного десь ізолювали на час святкувань.

Ось так весело й з дзвоном каструль відсвяткували Хелловін у селі Зозуля.