Помідори і китайці

Як гарно на вулиці: тиша, весна, лагідно й настирливо співають комарі прямо у вухо. Година восьма вечора, а може вже і дев'ята? Хто його знає. Василь і Ганна в поті чола садять розсаду. Уже десяте відро води пре на своїх плечах Вася, а вони, судячи з масштабів катастрофи, тільки-но почали.

— Я більше не можу, хай воно сказиться! — не витримав Василь.

Він із гуркотом поставив відра на землю і судорожно схопився за поперек. Ганна повільно повернулася в його сторону, грізно зблиснувши очима в сутінках:

— Ти шо там в'якнув?

— А шо?! — обурився чоловік. — Ти ж казала: «Я тільки десяток на салатик і все». А це що, по-твоєму, десяток?!

Ганна зневажливо пирхнула й подивилася на Василя, як на першокласника:

— Дивися: якщо це все поділити, знову поділити, ще раз поділити, і на останок ще раз — то вийде ДЕСЯТОК.

— З трьох тисяч кущів — десяток?! Навіщо, навіщо?! — заволав Василь, ледь не плачучи.

— А кому взимку помідорчик та огірочок, перчик, а з бодуна розсолу, га?! — зачепила Ганна за живе.

— Так посади триста, навіщо аж так багато?

— А раптом якийсь сорт не вродить? — авторитетно заявила Ганна. — Ти потім на своїй пустій голові вирощувати помідори будеш? Сади мовчки!

Василь важко зітхнув, змирився зі своєю гіркою долею і пішов далі допомагати, попутно наспівуючи чи то тужливу пісню, чи то виголошуючи пророцтво:

— ОЙ ГОРЕЕЕЕЕ, МЕНІ ГОРЕЕЕЕЕ! ЗА ЩО, БОЖЕ, ТИ ТАК ЗІ МНОЮЮЮЮЮ? ОЙЙЙЙ, ЗА ЯКІ ТАКІ ГРІХИ? ДАЙТЕ НОМЕР САТАНИ!

Після останньої фрази терпіння сусідки баби Євдокії лопнуло. А треба сказати, що баба Євдокія вже три роки взагалі нічого не чула — хоч танком біля неї їдь по селу. І ось раптом біля криниці, де Василь якраз брав воду, вона заговорила:

— Ти ще довго орати будеш?! Номер Ганни напам'ять не знаєш, чи що?!

Василь від несподіванки ледь у криницю не впав:

— Йой, щоб вас джміль укусив! Ви як почули? І причому тут Ганна?

— Та тебе почути — і в Китаї можна! — прошамкала баба. — А як причому? Сам же питав номер САТАНИ!

Василь розплився в гордій посмішці:

— Та що ви таке говорите! Я вас вилікував!

— Та йди ти знаєш куди! Тепер з пенсії вирахують кошти за інвалідність! ТХУ НА ТЕБЕ!

Вона рвучко встала і пішла геть, на чому світ стоїть проклинаючи Божевільного. А Василь, як ні в чому не бувало, продовжив набирати воду.

На вулиці вже стояла чорна, хоч око виколи, ніч. Останні помідори невтомно висаджує Ганна, а ліхтариком їй світить змучений Вася.

— Лівіше… правіше… Дай сюди! Що за людина, навіть просвітити нормально не можеш! — загарчала дружина, вириваючи ліхтарик.

— Щоб ти знала, я бабу Євдокії від глухоти вилікував, — похвалився Василь.

Ганна аж закотила очі від жаху:

— Ах ти зараза! Вона ж нічого не чула, і можна було спокійно яблука збирати в її саду!

— А тепер що змінилось?

— А те, що вона тепер чутиме, як гавкає пес! А її дід мав рушницю і її в молодості стріляти навчив. Чи ти забув, як у селі років сімнадцять назад стадо кабанів бігло, то вона всіх поклала і продала на базарі?!

— А я звідки знав… — проковтнув слину Василь.

— Іди звідси, щоб мої очі тебе не бачили!

Чоловік двічі просити не змусив. Він шмигнув до сараю, за купою мотлоху знайшов завітну випивку і після пари чарок міцно заснув прямо на сіні.

І сниться Василю дивний, дивовижний сон…

| Китайська делегація приїхала у село Зозуля. Поважні гості кланяються Божевільному в пояс:

— Василю, ми вас почули, вивчили українську мову, прилетіли. Ваша ідея про те, що треба садити багато помідорів, нам дуже сподобалася, і ми створили їх штучний замінник. Всі права на ідею належать вам. Василю, Василю… |

Раптом китайці почали шмагати Василя по щоках чимось мокрим і холодним. Василь підхопився на ноги — перед ним стояла Ганна й лупцювала його мокрим рушником.

— Що таке?! — злякано випалив він.

— Це я тебе спитати хотіла! — кричала Ганна.

— А де китайці? — озирався Василь по кутках сараю.

— Які китайці?! А ну пішов до хати, горе ти моє!

Вона з криками загнала його до хати. Звісно, поки це сталося, пів села вже було в курсі, що Божевільні ще не сплять.

Ось так у село Зозуля приїхали китайці. Щоправда, лише у солодких снах нашого Божевільного.