Чудо зілля

Весна остаточно вступила у свої права, і все навколо вибухнуло буйним цвітом. На вулиці з промовистою назвою Божевільного рясно й запашно цвіли старі, крислаті акації, огортаючи село солодким ароматом. У родині Божевільних існувала одна священна традиція: на кожну сорок п'яту весну вони готували особливу настоянку з акації. Рецепт цього напою тримався в найсуворішому секреті й передавався від батька до сина вже дев'ять поколінь поспіль. І ось, нарешті, прийшла черга нашого героя Василя долучитися до великої сімейної таємниці.

Рано-вранці, поки сонце ще не встигло припекти, Ганна і сусідка Люся зібралися, взяли великі плетені кошики й почовгали на базар. Щойно за ними зачинилися ворота, Василь кинувся на пошуки. Невдовзі він знайшов схованку, витяг старовинний, пожовклий від часу папірець і почав уважно вчитуватися в закарлючки. На початку було написано таке: «Цей рецепт я, засновник сім'ї Божевільних, передаю своїм нащадкам. Настоянка лікує все! Потрібно взяти багато акації, води, і потім повернутися до рецепту. Поки акація зірвана не буде, читать далі не можна!»

Василь почесав потилицю, дивлячись у вікно.

— І скільки це — «багато» акації? — пробурмотів він під ніс. — Покличу кума, і вдвох будемо рвати.

За кілька хвилин кум Іван уже стояв на порозі. Василь сунув йому відра в зуби, і кавалери рушили на штурм дерев. Робота кипіла. Через півгодини запеклої боротьби з колючками на подвір'ї вже стояло чотири повних відра запашного білого цвіту.

Іван витер рукавом піт із чола, заглянув у цеберку й невпевнено запитав:

— Куме, може, хватить?

— Там написано «багато», а не «чотири відра», — авторитетно заперечив Василь, балансуючи на товстій гілці. — Я ось що подумав: на вулиці багато цвіту. Логічно, що треба обірвати все — і тоді буде в нас багато цвіту!

Іван аж рота роззявив від такої залізобетонної логіки:

— Куме, ну у вас і голова!

І вони з подвоєною енергією взялися виконувати свій грандіозний план.

Минув полудень. На вулиці Божевільного тепер стояли абсолютно голі, общипані акації, які виглядали так, ніби по них пройшлося стадо голодних саранч. Саме в цей час із базару, обвішані сумками, поверталися Ганна й Люся. Побачивши рідну вулицю, Люся першою зупинилася як укопана.

— Люсю, що тут сталося?! — жахнулася Ганна, дивлячись на лисі стовбури дерев.

— Не знаю, Ганусю… — розгублено прошепотіла сусідка.

— Ой, чує моє серце біду! — вигукнула Ганна і прискорила крок.

Що ближче вони підходили до хати Василя, то чіткіше чулося тріпотіння гілок. На останній, ще вцілілій акації, мов два великі вгодовані птахи, сиділи Іван та Василь, обриваючи останній кущик цвіту.

Ганна задерла голову, і її очі налилися люттю:

— ВАСИЛЬ, ЩОБ ТЕБЕ! ЗЛАЗЬ, Я ТОБІ КАЖУ! ТИ ЩО ТУТ НАРОБИВ, ІРОДЕ?!

Люся, побачивши свого благовірного на верхівці, сплеснула руками:

— Іванку, злізай, не поранься, золотко!

Іван, відчуваючи, що пахне смаленим, блискавично злетів із дерева й шмигнув під крильце до Люсі. Ганна тим часом підскочила до стовбура й почала щосили трусити бідну акацію.

— ВАСЯ, Я ДО КОГО ГОВОРЮ?! БІГОМ ЗЛАЗЬ, АБО Я ПІДУ ЗА ПИЛОЮ! — верещала вона на все село.

— Що ти розумієш?! — відгукувався згори Василь, міцно тримаючись за гілку. — Це старовинний рецепт!

— Я ТОБІ ДАМ ТАКОГО РЕЦЕПТУ, НА ВСЕ ЖИТТЯ ВИСТАЧИТЬ!

Ганна не стала чекати, розвернулася, звичним маршрутом побігла до сараю по вила і вже ними, як списом, почала цілитися й збивати Василя з його барикади. Через деякий час запеклого штурму їй таки вдалося це зробити. З голосним тріском Василь полетів донизу й гепнувся на м'яку траву.

Ганна стала над ним, важко дихаючи й тримаючи вила напереваги:

— І що мені з тобою робити, лихо ти моє?! Краще б я за чорта заміж вийшла!

Василь підвівся на лікті, обтрусив з вух листя й спокійно зауважив:

— Брак між близькими родичами заборонений.

— ВАСЯ, Я ТОБІ ЗАРАЗ ТАКЕ ПЕКЛО ВЛАШТУЮ! — вибухнула дружина.

Аж під вечір, коли крики вщухли і все в хаті нарешті утихомирилося, Василь, потираючи забиті боки, потайки витяг заповітний папірець, щоб нарешті дочитати рецепт до кінця. Він розгорнув аркуш і підійшов до свічки. На самому споді дрібним почерком було дописано: «Головний рецепт тобі, нащадку, дала твоя жінка — тобі сьогодні і на все життя».

Василь занімів. Його обличчя витягнулося від усвідомлення масштабу підвоху.

— І заради цього я всі акації облазив?! — просичав він крізь зуби. — Спалю! Точно, спалю цей папірець!

Він уже заніс руку над вогнем, але раптом зупинився й хитро посміхнувся:

— Ні, не буду… Хай і інші покоління переживуть те, що я пережив. І діди мої!

Він акуратно склав записку й сховав її назад. Ось так цей таємничий рецепт і передається із покоління в покоління. А що то за чудодійна настоянка — село тільки чує краєм вуха, та ніхто досі не знає. Говорять, що вона лікує абсолютно все, та тільки справжній Божевільний знає, як її готувати, і нікому — чуєте, нікому! — про це не говорить.