Глава ІІІ. Артефакт,що зупиняє час.

- Все вірно!  - Джуді була рада, що частинку загадкового вірша вони вже вирішили.

 Раптом, Лисенятко здивовано подивилась за спину подруги, листок паперу,  на якому був написаний поетичний твір, почав змінювати свій колір з білого на помаранчевий, літери, написані римою зникли і на їх місці з’явились  нові:

 - Диви! – прослідкувавши за поглядом Рудої, Лізі побачила зміни, й швидко, наче пуля, підлетіла до столу, на якому саме лежав чудернацький папір, зовсім не схожий на свій першопочатковий вигляд.

- Ото чудасія!

- Це означає, що ми знайшли відповідь на першу частину загадки! Ура! – Лисенятко раділа, мов маленька дівчинка, яка отримала винагороду, за свої старання.

- Зарано радіти,ми не розгадали весь вірш, а лише знайшли відповідь на частину, скільки ще буде – не відомо… - Дівчина не переймала оптимізму своєї подруги.

- Не будь такою нудною, а то зараз покусаю! – в підтвердження своїх слів Джуді клацнула зубами так, що її кудряшки підскочили.

- Ну добре, але тільки заради тебе. Давай далі розслідувати цю «складну справу»?

 Дівчата схилились над листочком,ось який текст був там на місці попереднього:

Перша частина була для двох подруг легка,

Далі буде набагато складніше:

Треба знайти таємний прохід там, де його нема

Та поспішайте скоріше!

О пів на дванадцяту прохід закриється,

Мов у казці про чарівну Попелюшку,

І не відомо, чи знову відкриється,

А там, зрозуміти, в яком капелюшку,

Знайти артефакт, який зупиняє і змінює час,

Впізнати його не важко – це ув’язнений в чарівній брамі

Червоний кришталь – найкращий із прикрас.

- Таак… Тепер я в розпачі! Зовсім нічого не розумію! – сльози виступили в Рудої на очах, від відчаю, що цей шматок вірша виявився занадто складним для неї, але не для Лізі, котра зайшла в раж:

- А я розумію! Тут все дуже легко!

- М? – мокрі очі в одну мить стали сухі, мов і не було сліз. – Що ти хочеш цим сказати?

- Дивись, «…Треба знайти таємний прохід там, де його нема та поспішайте скоріше!О пів на дванадцяту прохід закриється…» - це щось на кшталт кафе,яке о пів на дванадцяту вже буде закрите.

- Хм… А поспішати скоріше потрібно, аби встигнути відгадати, в якому капелюшку буде цей артефакт! – Здається, Лисенятко почала допетрувати.

 - Так! Але.. Де знаходиться цей заклад, де ми повинні побувати? – Сатана вперше була в Батумі, тому не дуже знала місцевість.

 Листочок, який лежав на акуратному скляному столі, був докладно вивченій Джуді, яка була вже за крок до відгадки цього вірша:

- Що ж робити.. що ж робити?... – у голові Рудої думки розбігались по куткам і ну ніяк не хотіли збиратися до купи. – Зрозуміло!

- Що? Що там?!? – шатенка підстрибувала від нетерплячки.

- Диви, - Лисенятко ткнула пальцем у вірш. – «…Мов у казці про чарівну Попелюшку…», а Попелюшка що зробила на балі?

- Потанцювала з принцом? – не дуже розуміючи свою душевну близнючку, запитала Лізі.

- Та ні ж! Хоча так, але я тобі кажу зовсім за інше! Попелюшка втікаючи від принца, загубила черевичок, а ми с тобою вчора проходили повз кафе «Чарівний черевичок Попелюшки»

- Точно! Я ще про себе відмітила, що сьогодні туди приїздить чародій! – вдарила себе по лобі Сатана.

- А ще, всіх людей одразу виганяють, як тільки на годиннику буде одинадцята тридцять вчора! – дівчата переглянулись й в один голос скрикнули:

- Те, що потрібно!...

Кафе «Чарівний черевичок Попелюшки» 21:30

  Дві прекрасні дівчини ввійшли до гарної будівлі, яку люди називали «кафе». Легкий, приємний інтер’єр заспокоював присутніх, темні кольори не сліпили очі після вечірніх сутінок, а запах… О, що то за прекрасний запах! Терпкий аромат чорного шоколаду, поєднаний з полуницею, покритою вершками, і смачного пломбіру, який так і проситься до рота! Але було щось іще в тому ароматі… Загадковість, чудність і жага до пригод…  Все це, робило «Черевичок Попелюшки» насправді чарівним…

 - Не маю слів, аби описати цю красу… - одягнена в червону, з не маленьким вирізом, сукню до коліна, Джуді була просто в шоці від такого дива.

- Не можу не погодитись, дійсно гарно. –  зачаровано сказала подруга, яка була вдягнена протилежно своїй душевній близнючці: довге  вбрання синього кольору, спідниця якого мов бурхливі хвилі моря, що при ході грали одна з одною на перегонки…

- Що ж, до вистави ще пів години, можливо щось візьмемо? – сівши за перший ліпший стіл, мовила Руда.

-Ммм.. Я навіть не знаю…Адже все, що приходить мені зараз на думку, не годиться для такого місця…

- Згодна з тобою, але не будемо ж ми сидіти тут без нічого!

- Вам щось допомогти? – мов з повітря з’явився офіціант.   

- Так, ми не можемо вибрати, що взяти в цьому чудодійному закладі. – Лисенятко обвела рукою весь заклад, ніби кажучи «таке дивовижне місце не достойне звичайних страв…»

- Хм… Можу запропонувати вам «Дивовижу на тарілці» й два смачні напої, які я впевнений, вам підійдуть – «Вода і вогонь». – подивившись на гостей, офіціант одразу зрозумів, які страви і напої  до смаку цим двом прекрасним дамам.