Історія ХІ. Упіймання злодія

Якось Бакесатас, Бакстер, Тросард та Камара гостювали у свого доброго знайомого – людини на ім'я Кріс.

 - Слухайте, хлопці, останнім часом у мене почали пропадати фрукти на деревах, та й ягоди всі хтось поїв, а ще розгромив мої вулики та з'їв увесь мед! І цей злодюжка такий потайливий, зараза. Все ніяк не можу його зловити!

 - Не хвилюйся, Крісе, ми зловимо цього негідника! Правда, хлопці? - запропонував Бакесатас.

- Звісно! – підтримали друга Бакстер із Тросардом.

Кріс повечеряв і пішов собі спати, а друзі стережуть вулики та дерева.

 - Це Фішер, я точно тобі кажу! - заявив Бакстер.

 - Не-а, це сто відсотків медоїд Мопей! - парирує Тросард.

 - Та це борсук Фішер! – наполягає Бакстер.

- Хлопці, може, помовчимо. Так ми цього злодюжку точно відлякаємо! – каже Бакесатас.

 - Так, Бакесатас має рацію, - трохи заспокоївся Тросард, але через хвилину, - Ні, ну це сто відсотків був Мопей!

 - Ні, то був Фішер і крапка.

 - Та який це Фішер? Фрукти та мед їсть Мопей, а Фішер ловить рибу та жаб! - наступає Тросард.

- Що ти таке кажеш! Коли це Фішер від медка відмовлявся? Та й Мопей жабу з'їсть, не поперхнеться! – контратакує Бакстер.

 - Та замовчіть ви обоє! – розлютився Бакесатас. – Тсс… Мені здається, я чую якийсь шурхіт!

Друзі притихли. Але все, що вони почули, це був лише шум кущів десь вдалині.

- Ех, проґавили, - розчаровано зітхнув Тросард.

Більше до саду Кріса до самого ранку ніхто не навідувався. І приятелі вирішили ще одну ніч покараулити. Цього разу Бакстер та Тросард не сперечалися, хто це був. Зате прилетів хрущ, і друзі так голосно на нього кричали й так люто від нього відмахувалися, що, мабуть, знову злякали злодюжку.

- Так, видно, нам його не спіймати, - сумно констатував Бакесатас.

  - Стійте! Я бачу його! – скрикнув Тросард.

 – Де? Де він? Ловіть його! – закричали друзі.

Але було пізно: злодюжка лише показав свою чорну морду через дірку в паркані й знову кудись зник.

 - То була чорна голова Фішера! – твердо вирішив Бакстер.

 - Так ні ж! То була чорна голова Мопея! – знову почав сперечатися Тросард.

- У нього була біла смуга на морді, як у Фішера. Я точно бачив.

- Та не було в нього ніякої смуги! Тільки шапочка біла на голові, як у Мопея.

- А на мою думку, у нього взагалі нічого білого не було, - поставив крапку в суперечці Бакесатас.

І цього разу друзям не вдалося нікого спіймати на місці злочину. Але здаватися вони не хотіли. Якщо вони пообіцяли Крісу, що зловлять злодія, отже, треба зловити! Це ж справа честі!

Настала третя ніч чергування. Друзі вже навчилися чудово ховатись, щоб злодій їх не помітив, і дуже тихо розмовляти, щоб злодій їх не почув. Але, оскільки сидіти довелося довго, то потихеньку їх почало хилити на сон. І тут:

– Стояти, боятися! Ти попався! – закричав Бакесатас і накинувся на якусь чорну кудлату купу.

- К-К-Коул?! – хором здивувалися друзі.

Так-так, злодюжкою виявився зовсім не задерикуватий і мстивий медоїд Мопей і не цей малоприємний лизоблюд Пієнара Фішер, а веселий і доброзичливий ведмедик-губач Коул.

-  Це ти? - ще раз запитав Бакесатас, ніби не вірячи своїм очам, адже він дуже добре ставився до Коула і навіть шанував його.

- Так. Це я, – зніяковіло відповів той.

Бакстер із Тросардом переглянулися – жоден із них не виграв у суперечці.

- Але я точно бачив щось біле у нього на голові, - навіщось почав виправдовуватись Тросард.

- Я теж, - додав Бакстер, - напевно, ми побачили лише відблиск від місяця на маківці Коула.

- Але все ж таки… чому ти це робив? – здивовано запитали друзі у губача.

- Тому що моє дерево з плодами та бджолиним дуплом спилила людина, а ви ж знаєте: у нас зараз сезон посухи. Будь-яка їжа на вагу золота.

І тут вони почули голос Кріса, який стояв на ґанку свого будинку з рушницею в руках:

- Бакесатасе, хто це?

- Це Фішер! – крикнув у відповідь білий ведмідь, підморгнувши своїм друзям. - Але ти не хвилюйся, ми його вже провчили, він не буде більше шкодити!

 - Ну хай він прийде ще раз до мене, я з нього точно килимок у передпокій зроблю! - пробуркотів розчарований Кріс.

  - Але навіщо ти мене прикрив? - запитав у Бакесатаса Коул, коли Кріс уже зник у будинку.

 - Гаразд, проїхали. Але до Кріса більше не ходи. Ти ж сам знаєш, як він біситься, коли хтось на його ділянку заходить і паскудить там. Але ти не хвилюйся, ми знайдемо тобі нове дерево. І з фруктами, і з бджолиним дуплом.