Історія VI. Заєць на ім'я Тросард

Камара, Бакстер та Бакесатас оселилися на березі водоспаду. Бакстер обрав  собі високе дерево й був у друзів, можна сказати, за вартового. Бакесатас побудував барліг із гілок і листя на землі. Камара ходив на рибалку, а звірята удвох на полювання. Спочатку вони були дуже обережні, вирішивши, що браконьєри неодмінно мають їх розшукувати. Однак навіть за кілька днів від злочинців все ще не було жодних звісток.

– Щось давно не чути нічого про наших старих знайомих, – пригадав якось Бакстер.

– А ти що, за ними скучив? – пожартував Камара.

– Та ні, – серйозно відповів Бакстер, – просто неспокійно якось.

– Розслабся. Вони вирішили, що нас з'їв людожер. Ха-ха! – Камара підморгнув Бакесатасу.

* * *

Через деякий час по джунглях промайнула новина про те, що хтось полює на слонів і носорогів. Декого навіть було поранено. Це було дуже дивно. Адже в природі у них не було природних ворогів. Усі мешканці джунглів були не на жарт налякані. Навіть найбільший і найсильніший слон на ім'я Гоналон почав трохи побоюватися. Що вже казати про дрібніших тварин. Але, на подив, маленьких якраз ніхто не чіпав.

Якось уночі Камара прокинувся від дивних звуків. Загадкові істоти ходили біля укриття друзів і розмовляли:

– Як думаєш, Альсате, тут водиться багато носорогів?

– Думаю, так, Арауже. Цього разу нам точно має пощастити. Нарешті ми розбагатіємо.

– Ти молодець, Альсате, гарну ідею вигадав. Навіщо нам возитися з цією дрібнотою!

– Отож. За один лише ріг можуть мільйон відвалити. Такий куш вартий ризику, - сказали ці двоє та зникли в гущавині лісу.

Камара хотів про цю розмову розповісти друзям, але не добудився, а потім і сам заснув.

Наступного ранку Камара вже забув про той випадок. А через кілька годин він побачив недалеко людину невисоку на зріст підозріло знайомої зовнішності. Ага… А ось і другий. Та це ж здоровань і коротун! Ба! Тут Камара пригадав, що голоси тих двох вночі здалися йому на диво знайомими.

Камара причаївся за деревом і почав спостерігати. Тут він побачив, як Коротун заліз на дерево й приготував рушницю.

– Ну що, Альсате? Ти його бачиш?

– Бачу, бачу.

– Стріляй мерщій, бо впустиш.

Камара почув глухий постріл і замружився.

– Ех, не влучив! – розчаровано скрикнув Альсате.

– Ну ти й мазила! Дай я! Ти вже втретє промахуєшся, – відповів Арауж із явним роздратуванням та вихопив рушницю з рук свого спільника.

Арауж прицілився й збирався вже вистрілити в слона Гоналона. Але тут із кущів якраз під руку вискочив якийсь заєць і збив з ніг браконьєра. Рушниця вистрілила, але куля пролетіла повз і потрапила в дерево. Гоналон почув постріл та пішов із галявини.

– Ах ти ж… створіння дрібне. Я ж тебе… 

І браконьєри удвох кинулися за зайцем.

Камара в кущах спостерігав за тим, що відбувається. Він увесь тремтів від страху за Гоналона. Адже Гоналон у лісі мав великий авторитет. Його поважали не лише за силу та велетенські розміри, а ще за неабиякий розум, спокій та доброту. Він завжди готовий був простягнути хобот кожному, хто потрапив у біду. А тут біда загрожувала йому самому.

А як же ж там браконьєри? Наївні! Невже вони й справді думали, що можуть наздогнати зайця?!  Дуже швидко вони зрозуміли безглуздість власної витівки. Але це дозволило Гоналону остаточно зникнути з поля зору браконьєрів.

Усвідомивши, що слону нічого не загрожує, Камара пішов додому розповісти про все друзям.

* * *

Минуло кілька днів, але Камару не залишала думка про того самого зайця, що врятував життя Гоналону. Одного разу, коли Камара пішов відпочивати в свій будиночок, він побачив там якусь тварину.

– Ти хто такий? – підозріло запитав Камара.

У відповідь – мовчання. Камара підійшов ближче й дуже здивувався – там ховався заєць, якого, мабуть, він і бачив кілька днів тому.

– О, це ти той заєць, що врятував життя Гоналону?

– Ну так, я, мабуть, – якось невпевнено відповів заєць. – А Гоналон це хто?

– О, друже мій, соромно не знати наймудрішого й найсильнішого жителя джунглів. До речі, а що ти тут робиш?

– Я? Рятуюсь від леопарда, – відповів заєць, обережно оглядаючись на всі боки.

– Він що, на тебе полював?

– Ні, але я тут його бачив.

– Не бійся, він тебе не чіпатиме.

– Я не був би так у цьому впевнений... Якщо що, мене звати Тросард.

– А я Камара.

– Гаразд, я пішов…

– До речі, я дружу з цим самим леопардом, а ще з білим ведмедем, - крикнув навздогін зайцю пінгвін.