Розділ 5. Різнобарвна Гаяна

Гаяна, на відміну від інших країн Південної Америки, зустріла мандрівниць сильним дощем. І не дивно, адже це одна з найвологіших країн світу. За рік тут може бути до ЧОТИРЬОХ ТИСЯЧ міліметрів опадів!

Злива була такою сильною, що чарівниці, які прибули з самого ранку у Джорджтаун, столицю Гаяни, не встигли навіть начарувати парасольку. А отже майже одразу змокли до нитки. У пошуку прихистку вони забігли у церкву в центрі міста. На їхній подив увесь інтер’єр був із дерева, стеля – досить високою, а саме місце дихало спокоєм. Людей було зовсім мало – хтось молився, а хтось просто оглядав мозаїку на вікнах. Мандрівниці, щоб нікому не заважати, тихенько пройшли між рядами і сіли на одну з лав. 

– Яка краса! – замиловано прошепотіла Натуся.

– Аж не віриться, що цьому собору вже понад сто тридцять років, – почулося позаду. Чарівниці обернулися на голос. До них посміхалася літня жінка. Розмовляла вона англійською з незвичним акцентом. – До речі, це найвищий у світі англіканський собор!

Чарівниці перезирнулися, а жінка тим часом продовжувала:

– Ви, мабуть, туристки?

– Так, – приязно відповіла бабуся. – Мене звати Ельвіра, а це моя онучка Наталія.

– Дуже приємно! А я Дженна! – представилася незнайомка.

– Красиве ім’я, хоча й незвичне для Південної Америки, – зауважила Натуся.

– У нас тут більшість таких імен, – почала розповідати нова знайома. – Наш Джорджтаун ще у 1781 році голландські колоністи заснували, а потім його британці захопили. Тому й мова офіційна тут – англійська.

– Не думала, що на цьому континенті з кимось можна буде англійською поспілкуватися, – зізналася бабуся. – То це місто, виявляється, відносно молоде.

– Саме місто – так, – підтвердила Дженна, радісно киваючи. – Однак перші люди прийшли на територію нашої країни з Центральної Америки близько ТРИДЦЯТИ ПʼЯТИ ТИСЯЧ років тому.

– А потім прийшов Христофор Колумб та відкрив Америку! – радісно мовила Натуся, бажаючи продемонструвати шкільні знання. 

– Саме так! – посміхнулася співбесідниця. – Однак до його появи на території Гаяни жили араваки і кариби. У спадок від корінних жителів нам дісталося саме слово “Гаяна”. Раніше Гаяною називали цілих три країни – саму Гаяну, Суринам і Французьку Гвіану. 

– А ця назва якось перекладається? – поцікавилася Ельвіра.

– Так, це “земля води”, адже у нас багато річок.

– А може тому, що тут такий дощ сильний? – припустила Натуся, і жінка щиро засміялася. На них обернулися інші відвідувачі.

– Ми тут заважаємо… – зробила вона висновок, підіймаючись з лави.

– То ходімо з нами у кав’ярню, – запропонувала бабуся. – Ми з онучкою ще навіть поснідати не встигли, тож складете нам компанію. А заодно і розповісте нам ще про Вашу країну. 

Дженна кивнула головою і вони вийшли з церкви. Жінка розкрила велику парасольку і, заховавшись за нею, всі троє швиденько перебігли до найближчого кафе.

Замовивши собі бутерброди та каву, вони сіли за столик і розмова продовжилася.

– Тож кажете, що це місто було засноване голландцями? – запитала бабуся.

– Так, саме вони заснували тут перші європейські поселення ще наприкінці шістнадцятого століття. Будували їх на великих річках за кілька кілометрів від узбережжя. 

– І чим же займалися голландці?

– Спочатку торгівлею з місцевим населенням, потім вирішили займатися сільським господарством і наймали для цього місцевих жителів. Але ті такої роботи не витримували. Тож голландці завезли спочатку рабів з Африки, а згодом сюди почали заселятися і британці.

– Як же так вийшло, що британці почали контролювати ці території?

– А їх стало так багато, що вони захопили владу. Звідси й наша англійська мова, та й більшість назв та імен. І моє також!

– Вау, як же цікаво! – захопливо вигукнула Натуся, дожовуючи останній бутерброд.

– А ось і дощ припинився, – помітила Дженна. – Ну, леді, мені вже час додому йти. Чоловік зачекався.

Подякувавши за цікаву розповідь, чарівниці попрощалися з нею і поспішили ознайомитися з усіма цікавинками міста та країни, адже й досі існував ризик знову потрапити під зливу.

– А полетіли на гору Рорайму, – запропонувала бабуся. – Це найвища точка в Гаяні. Тож можна буде звідти помилуватися природою.

Так і було вирішено. Чарівниці накинули на себе ковдру-невидимку і полетіли над містом, а потім над зеленими долинами та лісами Гаяни. Сонце поступово виходило з-за хмар, а небо тепер прикрашала веселка.

На Рораймі було досить вітряно. Мандрівниці приземлилися на вершечку і пішли прогулюватися вздовж прірви. 

Було тихо та безлюдно, аж поки вони не побачили напівпрозорого чоловіка, що сидів на краєчку гори і вдивлявся у горизонт.

– Вітаємо, шановний! – порушила тишу Ельвіра. 

Привид здригнувся й обернувся на голос. Його вираз обличчя говорив більше за тисячу слів.