Розділ 1. Чарівна Аргентина

У Буенос-Айресі, столиці Аргентини, зранку було прохолодно. Все ж таки українська весна збігається з аргентинською осінню. Так що акліматизовуватися чарівницям не довелося. 

На вулицях було шумно. Люди поспішали на роботу, діти – в школу. Адже тут перший дзвоник лунав не першого вересня, як в Україні, а першого березня. Тому навчання було в самому розпалі. Натуся в душі усміхнулася, що їй лише одна четверть залишилася і все – прощавай восьмий клас. А ось аргентинським восьмикласникам ще вчитися і вчитися.

Бабуся знайшла їм столик у місцевому кафе, і вони вирішили поснідати перед оглядом цікавинок міста. Ельвіра замовила собі яєшню зі шпинатом, а Натуся вирішила спробувати фугацу – щось на  кшталт піци, але без томатного соусу, а начинка – лише солодка цибуля та сир моцарелла.

Поки бабуся пішла до вбиральні, а дівчинка з апетитом поглинала фугацу, до їхнього столика підсів напівпрозорий чоловік. Він був досить високим та атлетичним з густою бородою та вусами. Одягнений зовсім не по моді, у військовий одяг і з береткою на голові. У руці його диміла сигара, а обличчя прикрашала лукава усмішка. “І тут привиди нас знаходять”, – подумала Натуся, а в голос привіталася: “Буенос діас, сеньйор”. Добре все-таки бути чарівницею. Можна спілкуватися будь-якою мовою світу без жодних зусиль.

Хоча це не зовсім так. Зусилля все ж таки прикладалися. Дівчинці доводилося багато займатися, коли вона була маленькою. У їхній родині з покоління в покоління передавалася велика магічна лінгвістична книга з усіма мовами світу, і малій Натусі доводилося вивчати їх за прискореною програмою для чарівників. Але знання з книги закарбовувалися в пам’яті й вже нікуди не зникали.

– Добрий ранок, – здивувався чоловік. – Якщо ти мене бачиш, значить у тебе є здібності. Чарівниця?

– Так, а Ви хто?

– Це, дитино, Ернесто Че Гевара, – пролунало у дівчинки за спиною. Бабуся сіла за столик та теж привіталася з несподіваним гостем.

– Той самий революціонер? – перепитала Натуся.

– Той самий! – гордо заявив привид.

– А я думала, що Ви з Куби… – задумалася дівчинка. – Щось таке читала.

– У Кубі була моя основна, скажімо так, робота, але не лише там. Я ще воював у Конго та Болівії. А після того, як я став привидом, повернувся на свою батьківщину в Аргентину. Взагалі то я з містечка Росаріо, але Буенос-Айрес мені подобається більше.

– То може порадите нам цікаві місця, які можна відвідати, Ернесто? – звернулася до чоловіка Ельвіра.

– Це можна, – усміхнувся Че Гевара. – Я ж ще з дитинства захоплювався гольфом, планеризмом, займався кінним спортом, грав у регбі, але найдужче я любив футбол, тож раджу вам хоча б на футбольний матч піти. У нас тут цей вид спорту дуже шанують. А якщо у вас є багато часу, можете взяти велосипеди і проїхатися північними провінціями Аргентини, що свого часу зробив я. Там є що подивитися! Природа Аргентини – дивовижна! Особливо водоспади Ігуасу.

- Ну, на велосипедах ми навряд багато об’їдемо, – засумнівалася бабуся. - А от на рахунок футболу та водоспадів – ідея дійсно хороша. Дякуємо за пораду. 

– Та будь ласка, завжди радий поспілкуватися з тими, хто мене помічає, – пожартував привид.

Попрощавшись із сеньйором Ернесто, чарівниці поспішили до кордону Аргентини з Бразилією. Там знаходилися дивовижні водоспади Ігуасу, визнані одним із семи природних див світу. Оскільки відстань до них від столиці перевищувала півтори тисячі кілометрів, чарівниці вирішили начаклувати невеличкий портал, сховавшись в одному з мальовничих кварталів міста, під назвою Ла Бока (“Рот”). Ця місцина дуже відрізнялася різноманіттям фарб. Тут було дуже гарно, адже всі будинки були розфарбовані в різні яскраві кольори. Бабуся завела онучку у вузеньку вуличку. Людей не було видно.

– Так, стій тут і слідкуй, щоб нас ніхто не бачив, - наказала Ельвіра. – А я поки портал начаклую. П’ять хвилин – і будемо в “Горлі Диявола”.

– Що?! – не на жарт злякалася Натуся. Вона ще нещодавно проходила дев’ятьма колами пекла і не хотіла опинятися в горлянці Люцифера.

– Не хвилюйся, – заспокоїла її бабуся, посміхаючись. - Це просто назва така: “Гарганта Дель Діабло”. Там водоспади видно найкраще.

Заспокоївшись, дівчинка почала оглядатися навколо. Нікого не було видно. Раптом, щось змусило її обернутися і подивитися на невеличкий балкон, що виходив на вулицю. Натусі здалося, що вона помітила якусь постать, яка за ними спостерігала. Але на балконі не виявилося нікого. “Мабуть, здалося”, - подумала дівчинка, але бабусі вирішила нічого не говорити.

Ельвіра ж чаклувала над порталом і не звертала уваги на сторонні звуки. Їй хотілося швидше завершити роботу. Через декілька хвилин портал був готовий і чарівниці продовжили свою мандрівку. 

Неймовірний шум води заполоняв весь простір навколо. Бурхливі потоки, здавалося, намагалися проломити землю і дійти до її надр. Туристів того дня було небагато, але усі без винятку клацали фотоапаратами, намагаючись позувати на тлі величної природи.

– Вау! Яка краса! – захоплено вигукнула Натуся, та її голос потопав у суцільному гаморі.