Розділ 43. Ферма Перронів (Род-Айленд)

– Так хто ж, на твою думку, замішаний у цьому всьому? – запитала бабуся, ступаючи на мокру землю, щойно вони вийшли з порталу в містечку Гаррісвілл, що в Род-Айленді.

Погода в цьому штаті виявилася не кращою, ніж у попередньому. З неба падали дрібні крапельки дощу, які миттєво просочувалися крізь одяг. Місяць ховався за низькими чорними хмарами, через що ніч ставала ще темнішою і моторошнішою.

– Пам’ятаєш, як ви з дідусем вчасно повернулися з медового місяця й врятували мене тоді, коли я не могла відірватися від телевізора? – сказала Натуся, одягаючи дощовик, який бабуся вже витягнула з наплічника. – Від потвор, які почали вилазити з екрана…

– Так, щось таке пригадую… – відповіла Ельвіра, злегка зморщивши чоло. – Ти була така налякана…

– Так от, бабусю, це були ті самі істоти, яких ми бачили в супермаркеті. Я добре їх запам’ятала… Ці щупальця, спотворені силуети, що шепочуть крізь туман. Я тоді дивилася фільм “Імла”… за мотивами книги…

– Стівена Кінга… – тихо й важко договорила за неї бабуся.

– Ти пам’ятаєш, хто тоді за цим усім стояв? – зітхнула онучка, озираючись на зловісне містечко, оповите мокрим туманом.

– Амелія! – вигукнула чарівниця з жахом. – Але… це ж неможливо! Ми залишили її на дев’ятому колі пекла. Вона не могла вибратися!

– Можливо, й не могла, – повільно мовила Натуся. – Але ж вона не самотня. У таких, як вона, завжди є спільники. Віддані, злі, підступні. Вони чекали, поки ми ослабнемо, поки відволічемося. І зараз роблять усе, щоб помститися.

– Ти справді так думаєш? – недовірливо перепитала Ельвіра, хоч у глибині душі вже відчувала, що її онучка має рацію.

– Майже впевнена в цьому! Подумай, бабусю. Чому саме тут, у Сполучених Штатах, раптом активізувалися темні сили?

– Оріан казав, що це просто збіг, природне посилення активності… – почала відповідати Ельвіра, сама сумніваючись у своїх словах.

– Так, можливо, – мовила Натуся. – Але він “забув” згадати одну дуже важливу деталь. Батько Амелії – Джеймс Балджер. Американський бандит, один із найнебезпечніших у свої часи. Лідер ірландського кримінального угруповання “Вінтер Хілл”! Людина, яка мала зв’язки не тільки в мафії, а й у найтемніших гілках магічного підпілля.

– Мабуть… – після короткої паузи, прошепотіла бабуся, вже не намагаючись заперечувати. – Що ж, це змінює все. Якщо її батько справді залишив за собою магічну спадщину, приховані зв’язки… То можливо, хтось і допомагає їй ззовні. З цього світу.

– То що ж це означає, бабусю? Оріан у цьому всьому теж замішаний? – дівчинка дивилася їй у вічі, шукаючи відповідь.

– Не знаю… – зітхнула та. – Можливо, так. А, можливо, він сам став жертвою маніпуляцій. Нам доведеться перевірити це. Але не зараз. Зараз ми на місії.

– До речі, що у нас тут? – зацікавлено перепитала дівчинка, намагаючись роздивитися крізь завісу дощу силуети старих будинків у долині.

– На фермі родини Перрон знову неспокійно… – відповіла бабуся з тривогою в голосі.

– Перрон… Перрон… Чому мені це прізвище таке знайоме? – Натуся задумливо підняла очі до похмурого неба.

– Мабуть, тому, що ти потайки від мене знову дивилася фільми жахів. Цього разу – “Закляття”, – злегка докірливо мовила Ельвіра, піднявши брову.

– Ой… – дівчинка густо почервоніла й зніяковіло втупилася в землю. – Ну що ж тепер заперечувати? Каюся – дивилася рік тому, коли ти була на черговій Раді Старійшин. Це ж про родину Перрон і їхній проклятий будинок із привидами, чи не так? І про тих дослідників паранормального… як їх там… Здається, Ед та Лоррейн Ворренів, які їм допомагали очищати дім від відьми. 

– Не помиляєшся, – підтвердила бабуся, вже м’якше. – Воррени були не просто дослідниками. Вони належали до особливого кола людей, яким ми, чарівники, дозволили доторкнутися до завіси Світової Рівноваги. Вони не мали магічного дару, зате у них було щире серце й непохитна віра в добро.

– Тобто… Вони працювали з вами? – Натуся здивовано поглянула на неї. – Це виходить, Спілка знала про них?

– Звісно. Їхня робота рятувала не лише окремі душі, а й баланс між світлом і темрявою. Ед був відважним воїном, хоч і без чар, а Лоррейн – ясновидицею надзвичайної сили. Ми довго оберігали їх, хоч самі вони ніколи про це не здогадувалися. Їхня участь у справі родини Перронів була вирішальною.

– Серйозно?.. – Натуся повільно озирнулася, тепер уже зовсім інакше розглядаючи все навколо. – А я думала, що ця вся історія – просто вигадка, плід уяви сценаристів…

– Якби ж то… – гірко всміхнулася Ельвіра, притискаючи долоню до грудей. – Повір мені, дитино, майже все, що ти бачила у тому своєму фільмі – правда. Тільки екран показав лише верхівку айсберга. Те, що було дозволено. А справжній жах – той, який ми з Оріаном тоді зупинили, – не наважилися показати нікому. І ось тепер… здається, він повернувся.

– Повернувся?.. – перелякано прошепотіла Натуся. – Ти маєш на увазі… те саме зло?

– Не просто те саме, – серйозно відповіла Ельвіра, вдивляючись у темне небо, з якого сипав холодний дощ. – Воно зміцніло. Відчуваю це у кожній клітині. Та сила, яка десятки років дрімала під землею, під старими стінами ферми Перронів, прокинулася. І тепер вона шукає новий канал, нову жертву.