Розділ 41. Гуді Коул (Нью-Гемпшир)

Холодний вітер гуляв вулицями маленького Гемптона, що в штаті Нью-Гемпшир, зриваючи осіннє листя. Натуся у теплому светрику та джинсах, терла долоні, щоб розігріти задубілі пальці. На цвинтарі було безлюдно, лише нав’язливе гудіння вуличних ліхтарів порушувало спокій цього місця.

Неподалік від чарівниць з’явилося блакитне сяйво – мерехтливий портал. З нього вийшла темна постать, обриси якої чітко вирізнялися на фоні місячного світла. Дівчата одразу ж впізнали незнайомця.

– Річарде, дякую, що відгукнувся, – мовила Ельвіра з глибоким полегшенням, поспішаючи до чоловіка і ніжно обіймаючи його. Її голос здригався від прихованої тривоги, яка не відпускала з моменту останньої місії.

– Кохана, ти ж знаєш – я завжди поруч, – прошепотів він, тепло усміхаючись і міцно пригортаючи жінку до себе, ніби намагаючись забрати частину її тривог. Його очі світилися знайомою добротою, але водночас у них з’явилася і тінь занепокоєння. – Натусю, як ти почуваєшся?

– Як нова копійка! – радісно вигукнула онучка, підбігаючи до нього. – Але нас з бабусею тривожить інше…

– Рівновага світу? – обличчя лорда одразу ж стало серйозним.

– Тобі щось про це відомо? – запитали в унісон чарівниці, їхні голоси злилися в один, наповнений тривогою і надією водночас.

– Про це відомо мені! – почулося за їхніми спинами. 

Усі троє обернулися на голос і побачили Старійшину, який повільно до них наближався.

– Оріане, може ти нарешті поясниш нам, що все ж відбувається? – запитала Ельвіра.

Той зітхнув, поглянув кудись в далечінь, ніби зважуючи усі “за” і “проти”, перед тим, як порушити мовчанку, а потім раптом запитав: 

– Як ви думаєте, чому я послав вас саме у Сполучені Штати?

– Територія тут велика, а моя бабуся – одна з наймогутніших чарівниць, якій під силу все! – відповіла без тіні вагань Натуся, дивлячись на Оріана з юнацькою впевненістю, яку лише частково прикривала тривога. Ця відповідь викликала м’яку, теплу посмішку на вустах Ельвіри.

– У твоїх словах є частка істини, – повільно кивнув Оріан. – Але з таким же успіхом я міг би відправити вас у країни Азії… чи Південної Америки… Там також у Геловін відбуваються дивні речі.

– Міг би, – промовила бабуся. – Та чомусь тобі було важливо відправити нас саме сюди, у США. І саме зараз.

Старійшина помовчав, перш ніж заговорити знову:

– Все через те, що цього року, в ніч Геловіну, тут – в Америці – було зафіксовано хвилю паранормальної активності. Привиди, тіні без минулого, істоти з інших вимірів… Навіть старі магічні печаті не витримують навантаження. У Спілку Чаклунів надійшов анонімний лист. У ньому йшлося про те, що Сполученим Штатам загрожує навала Темних Сил. І якщо її не зупинити – рівновага не лише Північної Америки, а й усього світу буде знищена. В кінці ж була приписка про те, що з такою місією можуть впоратися лише дві чарівниці – Ельвіра та її онучка Наталія.

– Дуже дивно… – прошепотіла дівчинка.

– І дуже підозріло, – холодно мовила Ельвіра, вже розуміючи: це пастка. Але чия?

– Крім того, в листі були підказки щодо того, як впоратися з цією проблемою – продовжував тим часом Старійшина, – наприклад, зв’язатися з Кроносом і зробити петлю часу на період Геловіна.

– А тобі не приходила думка про те, що хтось хоче підставити моїх дівчат? – суворо запитав Річард, роблячи крок уперед і не зводячи погляд з Оріана.

– Підставити? – той насупив брови, поглядом пробігаючи по обличчях трьох присутніх, ніби намагаючись вловити прихований сенс. – Навіщо?

– Ворогів у нас з Натусею завжди вистачало, тож не дивно, що хтось може бажати нам зла, – спокійно пояснила Ельвіра.

– Тим паче, що знищивши нас, рівновага Добра і Зла значно б порушилася, – серйозно зауважила Натуся. – Не буде кому втримувати лінію між світлом і темрявою.

– Хтось хоче вас підставити? – перепитав Старійшина, цього разу тихіше.

– Можливо, – відповіла Ельвіра, зітхаючи. – А можливо це лише відвертальний маневр, щоб скоїти щось масштабніше. У магічних війнах усе починається з особистого.

– Чому ж тоді Сполучені Штати?.. – задумливо мовив Річард.

– Хтозна, – повела плечима Ельвіра. – Це далеко від нашого дому. Можливо, комусь потрібно було нас звідти виманити, щоб…

Чарівниці раптом швидко переглянулися і скрикнули:

– ФОФА!

– Без паніки! – твердо мовив Річард. – Зараз же повернуся в Україну і подивлюся, що там у нашій квартирі. Триматиму вас в курсі. 

– То й ми з тобою! – сказала бабуся.

– Ні, я сам. А ви поки залишайтеся! Місію ще не завершено, і чим швидше впораєтеся, тим швидше відновимо світову рівновагу, – з цими словами чоловік пробурмотів кілька слів заклинання і перед ним знову з’явився портал. Лорд на останок усміхнувся своїм дівчатам і зник всередині.

– А я повернуся у Раду Старійшин, – додав Оріан. – Спробуємо зрозуміти, що відбувається.

– Розпитай Кроноса, чи звертався хтось до нього перед тобою, – мовила Ельвіра. – Він – не зовсім на стороні Добра, тож потрібно з’ясувати, чому раптом вирішив нам допомогти.