Розділ 34. Портал у пекло (Канзас)

– Що це за кладовище Сталл? – запитав занепокоєно Річард на шляху до Канзасу.

– Хіба не пам’ятаєш? – здивовано поглянула на чоловіка Ельвіра. – У Спілці Чаклунів часто про нього згадують. Це ж одне з найвідоміших місць, пов’язаних з шаленою паранормальною активністю.

– Тільки не кажи, що це саме там розташований портал у пекло?

– Так, це одне з місць на Землі, де знаходиться цей портал…

– Якщо не помиляюсь, він відкривається двічі на рік.

— На жаль, ти маєш рацію. І один з таких днів саме сьогодні…

Коли подружжя прибуло до призначеного місця, морок вже огорнув землю. Здалеку, під місячним сяйвом, проступали контури надгробків, які тягнулися до неба.  Раптом десь зовсім поруч протяжно ухнула сова, а потім запала ще моторошніша тиша.

Бабуся спочатку здригнулася від несподіванки, але одразу ж прийшла до тями. Потрібно було триматися. Заради своєї онучки. Заради того, у що вона вірила – Сил Добра. Річард, хоч і був поряд, прихований від людського ока, також хвилювався. Його не покидала думка, що це – пастка. Але відмовити дружину від небезпечної мандрівки, коли на кону стояло Натусине життя він не міг, та й не збирався.

 Вдалині почувся шелест — чи то вітер серед дерев, чи чиїсь кроки? Місяць, який щойно заховався за хмари, ледве освітлював порослу травою стежку. Ельвіра примружилася і поглянула туди, звідки доносилися звуки. Несподівано, з пітьми виринули дві постаті. Одна велика та грізна, яка тримала за плечі іншу – маленьку і тендітну.  Бабуся впізнала б її серед мільйонів. Це була її Натуся…

– Дитино! – скрикнула чарівниця і подалася було вперед, однак різкий чоловічий голос її зупинив:

– Стій, Ельвіро! – скомандував незнайомець. – Не наближайся! Звісно, якщо хочеш, щоб твоя онучка дожила до ранку.

– Не смій, покидьку! – закричала бабуся. – Нехай лише волосина впаде з її го…

– Так, так, закінчуй! – перервав її погрози чоловік, голос якого здався Ельвірі дуже знайомим. – Ми сюди не теревені прийшли точити!

– А для чого ж ми тут?! – бабусин терпець от-от готовий був увірватися.

– Я думав, що ти кмітливіша… – іронічно зауважив незнайомець. – Звісно ж відкрити портал у пекло! Сьогодні ж Геловін, ти що забула?

– Але для цього тобі потрібен один із Темних Старійшин, – мовила чарівниця. – Якщо тобі ще не відомо, лише поєднання крові Темного та Світлого Старійшини може активізувати портал.  

Замість того, щоб відповісти на останню репліку, чоловік разом зі своєю маленькою бранкою зробив крок уперед. Місячне сяйво тепер освітлювало їхні обличчя. Натуся виглядала не на жарт переляканою. А ось її викрадач – самовпевнено. А головне – Ельвіра його впізнала. Це був той самий Ілай, якого вони зустріли біля Порталу Шамана. Той самий, який спеціалізується на гіпнозі та навіюванні, а також матеріалізації страхів. Той самий, який вже раз ледь не привів її онучку до загибелі у сипучих пісках. І нарешті той самий, який знаходився у розшуку Ради Старійшин.

– Ілай… – гнівно прошепотіла бабуся. В її очах блимнули вогники. Вона готова була вступити у бій будь-якої секунди, аж раптом чаклун сильно стис плечі її онучки і вона розсипалася попелом.

– Натусю!!!! – з жахом скрикнула Ельвіра.

– Страшно? Зізнавайся! – єхидно мовив Ілай. 

– Та я тебе…!!! 

Чарівниця, зібравши всю лють, побігла на свого ворога, та він раптом буквально провалився крізь землю. А потім виринув з іншого боку, ніби так і потрібно.

– Заспокойся, жінко! – мовив він все тим же іронічним тоном. – З твоєю любою онучкою все гаразд! Принаймні поки що, – додав він.

– Де вона? Де моя Натуся???

– В надійному сховку, – відповів Ілай, проходжуючи взад-вперед. – Я б не ризикував її сюди приводити. А так у мене є гарантія, що ти зі мною нічого не зробиш!

– Я б на твоєму місці не була б такою впевненою, – люто прошипіла крізь міцно стиснуті зуби Ельвіра. – Кажи, де моя онучка?

– Це якесь неправильне питання! Ти маєш запитувати мене зовсім інше.

– І що ж??

– “Що мені зробити, щоб її повернути?”

– То що ти хочеш?

– Ти знаєш, що! Відкриймо портал!

– Ні за що! Ти збожеволів??? Уявляєш, скільки сюди вилізе всілякої нечисті??

– На це я і розраховую, – спокійно мовив Ілай. – У мене там стільки друзів. Впевнений, що нам буде чим зайнятися.

– Ти просто божевільний… – зітхнула бабуся. 

– Зовсім навпаки, – заперечив чаклун. – У мене є чіткий план, тож не втрачаймо часу. Починаймо ритуал.

Він дістав з кишені ритуальний кинджал і зробив глибокий надріз на руці. З нього одразу ж почала юшити кров.

– Твоя черга, Світла Старійшино! – ніби кепкуючи, мовив він та передав їй це ритуальне знаряддя. 

Та раптом ніж вискочив з його рук, піднявся перед його обличчям і тепер його лезо мітило прямо в око Ілая.