Розділ 32. Демонічна мавпа (Міссісіпі)

Чарівниці прибули до одного з сіл штату Міссісіпі, відомого своїми широкими бавовняними полями. Ґрунтова дорога, встелена рудуватим пилом, вела наших дівчат крізь тунель старих дубів, гілки яких були обвиті важкими пасмами іспанського моху. Десь у полі мляво перегукувалися цикади.

Натуся прислухалася до шуму невеличкого струмка, що тік серед густого очерету. Квакання жаб, упереміш із приглушеними сплесками риби, не передвіщало жодної  біди. Але розслаблятися було зарано. Вони з бабусею прибули сюди на місію. І дуже вірогідно, що вона була спрямована на їхнє знищення. А отже небезпека могла чатувати на них будь-де.

– Що ж на нас тут чекає? – запитала дівчинка, роззираючись.

– Оріан написав, що мавпоподібна істота, але не уточнював, яка саме, – відповіла бабуся. 

– Сподіваюся, не якийсь Кінг-Конг, – намагалася пожартувати онучка.

– Та ні, – посміхнулася Ельвіра, – однак, ця істота скоріш за все теж не дуже добродушна!

– І що ми про неї знаємо?

– Небагато. Повідомлення про цього монстра з’явилися ще в 1800-х роках. Одне з найперших було від фермера, який стверджував, що бачив, як той вбив його собаку й зник у хащах. 

– І як вона виглядала? – поцікавилася Натуся.

– Щось схоже на бабуїна або горилу, але з хижішими рисами.

Раптом неподалік від них щось зашурхотіло. Чарівниці насторожилися.

– Подивіться туди! Біля лісосмуги! – знервовано прошепотів Річард, схований від людських очей ковдрою-невидимкою.

Видимість була поганою. Місяць сховався за хмару і світ поглинула м’яка напівтемрява. Ельвіра почала вглядатися туди, куди вказував її чоловік і раптом жахнулася. 

На них насувалася величезна мавпа з червоними від люті очима, гострими іклами та довгими пазурами. Вона рухалася стрімко, інколи різко змінюючи напрямок, і видавала моторошні крики, схожі на людські.

– Дитино, тікати немає часу! Підіймаймося у повітря! – крикнула бабуся, і схопивши онучку за руку, високо підстрибнула.

Чарівниці зависли у повітрі, та монстр не поспішав здаватися. Він намагався дістатися до своєї здобичі, розмахуючи кігтястими лапами та роздратовано кричачи.

– Що нам робити??? – в паніці запитала Натуся. – Якщо ми зараз втечемо, можуть бути інші жертви серед місцевого населення. 

– Так, це не вихід, – погодилася Ельвіра, спостерігаючи, як розлючена істота марно намагається їх схопити. – Можливо, якось її задобрити??

– Але як?? – перепитала дівчинка.

– Що люблять звичайні мавпи?

– Банани! Усі мавпи люблять банани! – радісно скрикнула Натуся.

Бабуся задоволено усміхнулася і почала бурмотіти слова заклинання. Раптом з неба, замість дощу, на землю почали падати фрукти. Це були не лише банани, а й фіги та манго. 

Істота спочатку завмерла на мить від такої чудасії, потім почала прикриватися лапами від цієї несподіваної фруктової атаки, адже дещо влучало й у неї. Однак, коли фруктопад закінчився, мавпа прибрала лапи з голови, роззирнулася навколо, підійшла до одного з бананів, принюхалася до нього, а потім взяла, очистила шкірку та з’їла. Після цього істота спробувала манго, потім фігу, потім ще одну. Вона вже й забула, за ким до цього полювала, та сфокусувалася на вечері.

– Фух, ну хоча б нападати перестала! – прошепотіла Натуся, боячись знову привернути до себе увагу.

– Це лише тимчасове рішення! – відповіла бабуся. – Треба придумати, що з нею далі робити? Фрукти рано чи пізно закінчаться!

– А що як перетворити цю істоту на справжню мавпу? – раптом запропонувала дівчинка. – Бачу, у неї багато спільного з цими тваринами. А так вона ні на кого не нападатиме!

– Хм… Знаєш, а мені подобається хід твоїх думок… Але зачекай, а потім ми з нею що робитимемо??

– Віддамо в зоопарк! – відповіла онучка, дістаючи з кишені мобільний. – Зараз погляну, чи є тут якісь подібні заклади. О, є такий. І порівняно недалеко! Зоопарк Джексон – найбільший зоопарк у штаті Міссісіпі, що працює з 1919 року. Там мешкають леви, тигри, ведмеді та ПРИМАТИ. Те, що треба! Однією мавпочкою більше, однією менше – хто помітить?!

Бабуся усміхнулася. “Ох, моя онучка – справжня розумниця! – подумала вона. – Завжди може знайти вихід із будь-якої ситуації”. А вголос сказала: – Так і зробимо!

Вона зосередилася, пробурмотіла слова заклинання й істота почала на очах зменшуватися. Червоні очі потускніли та стали звичайними. Страшні ікла та довгі пазури зникли. Натомість на землі сиділа звичайна мавпочка і невинно роззиралася навколо, смокчучи великого пальця.

– Ой, яка симпатична, – замилувалася Натуся такою картиною.

Ельвіра підлетіла до неї, взяла на руки та знову піднялася у повітря.

– Ну що, тепер знайдемо цій крихітці новий дім? – мовила, посміхаючись, вона до онучки. І та кивнула у знак згоди. А телефон бабусі знову почав вібрувати…