Розділ 30. Прокляття кам’яного лісу (Юта)

– Яка краса! – захоплено прошепотіла Натуся, оглядаючись навколо. Чарівниці йшли звивистими стежками незвичного парку, розташованого на захід від чарівного містечка Ескаланте, що у штаті Юта. Пагорби, всіяні ялівцем, панорамні краєвиди, де мерехтливі води водойми Вайд Холлоу чудово контрастували з посушливим пустельним ландшафтом – все це не могло не вражати.

Небо, що переливалося зараз вогняними відтінками жовтого і помаранчевого, випромінювало ефірне сяйво на скам’янілі колоди, що лежали обабіч дороги. Усередині цих колод ховалося незвичайне каміння темно-малинового, бурштинового та фіолетового кольорів.

— Це залишки доісторичного лісу, який ріс тут понад сто п’ятдесят мільйонів років тому, – прокоментувала бабуся, дивлячись на цікавість онучки до цього природного дива. 

– А можна ми з собою хоч один з цих шматків дерева візьмемо? Напам’ять? – попрохала вона.

– Я б не став цього робити! – почулося у чарівниць за спиною. Вони обернулися і побачили того, кого не сподівалися побачити тут, у Юті, посеред пустельного парку. Це був Річард.

– Коханий, що ти тут робиш? – здивовано мовила бабуся, обіймаючи новоприбулого.

– Відчув, що вам потрібна буде моя допомога, – відповів той. – Тож заспішив сюди.

– А якщо чесно?

– Якщо бути зовсім відвертим, я весь час подорожував разом з вами, хоча ви цього й не помічали, – Річард вказав на великий шматок тканини, який він тримав в руках. – Не лише у вас двох є ковдра-невидимка.

– Ти мені свою ніколи не показував… – задумливо промовила Ельвіра. – Таємниці від мене маєш?

– Що ти, кохана! Я просто турбуюся за вас обох! І знаючи, що ви мене ніколи не берете на свої місії, я таким чином можу хоч якось тримати все під контролем і з’являтися, коли вам дійсно необхідна буде допомога. 

– Дідусю, то ти постійно був поряд увесь цей час?? – перепитала дівчинка.

– Так, Наталі, увесь цей час! – підтвердив лорд. – І на мосту, що плаче, і під час надання допомоги Кедді, і навіть нещодавно у кінозалі, сидів поряд і дивився з тобою той анімаційний фільм про хлопчика Рона. Я, чесно кажучи, не зовсім зрозумів частину про технології, але загалом мені сподобалося.

– Нічого собі! – аж присвиснула Натуся. – То ти міг у будь-який момент нам допомогти, коли б це було потрібно…

– Так, і я мало не розкрив свою таємницю під час нещодавньої пригоди з порталом та Ілаєм, та твоя бабуся встигла на допомогу першою, коли тебе затягували піски. А я тим часом вирішив прослідкувати за нашим місцевим Фобосом та побачити, куди він рухатиметься.

– І куди ж? – запитали гуртом чарівниці.

– Загубив його слід в Айові, – зітхнув Річард. – Та, гадаю, ми ще з вами його не раз побачимо. 

– Чому ти так вирішив? – поцікавилася Ельвіра.

– Скажімо так, думаю, хтось у Раді Старійшин не хоче, щоб ви з Наталі повернулися додому з цієї Геловінської місії.

Дівчата здивовано переглянулися, а чоловік між тим продовжував:

– У Спілці Чаклунів ходять чутки, що хтось з темного боку хоче перебрати до рук владу над світом. А для цього потрібно сколихнути баланс Добра і Зла. І як це можливо зробити швидко?

– Знищити світлих чарівників, – знову гуртом мовили бабуся з онучкою.

– Саме так… Для цього і був посланий Ілай! Тож ви повинні остерігатися!

– Так, ну з цим все зрозуміло… – мовила після короткої паузи Ельвіра. – А чому ж тоді не можна забирати цю незвичну деревину?

– Кажуть, що державний парк Скам’янілий ліс Ескаланте несе прокляття, – почав розповідати лорд. – Згідно з легендою, відвідувачі, які беруть з парку шматки скам’янілого дерева, зазнають нещастя чи навіть трагедії.

– І ти віриш у ці забобони? – іронічно зауважила бабуся.

– Не можу не вірити, – зауважив Річард і дістав з кишені свого пальта зв’язку конвертів, скріплених шматком тоненької мотузки. – У цих листах колишні відвідувачі, які брали скам’янілу деревину як сувеніри, усі як один стверджують, що страждали від хвороб, фінансових проблем або особистих труднощів. До речі, усі вони відіслали свої “сувеніри” назад. А тут, – він пальцем постукав по пачці конвертів, – просять вибачення і сподіваються, що повернення вкраденої деревини зніме прокляття.

– А мені здається, що жодного прокляття тут не існує, – махнула рукою Натуся. – Це все психологія! Ці люди відчували себе винними в тому, що взяли чуже, от вони й самі себе карали!

– Можливо, – не став заперечувати чоловік. – Але тут може бути й щось інше. Наприклад, зв’язок між викраденням стародавніх реліквій і переживанням нещастя.

– Не дуже віриться у всі ці паранормальні теорії, – мовила Ельвіра, – але погоджуюся ось з чим. Незалежно від того, чи прокляття дійсно існує, вивозити скам’янілу деревину з парку є незаконним! І, думаю, відвідувачі заохочують милуватися цією красою, – вона показала на шматки деревини на узбіччі, – залишаючи її непорушною для майбутніх поколінь.

– Маєш рацію, кохана, – погодився Річард. – Тож яка у вас тут місія в цьому парку?

– Оріан сказав перевірити цю зону на паранормальні явища, – відповіла бабуся.