Розділ 27. Мала кіноманка (Орегон)

Бабуся з онучкою стояли біля входу у старовинний кінотеатр міста Ліван, що в Орегоні, під назвою “Кун Сінема”, та уважно розглядали вицвілі афіші, приклеєні до потрісканого скляного стенду. Металеві двері з облупленою фарбою скрипіли на вітрі, а запах попкорну линув аж на вулицю. Над входом тьмяно поблискувала неонова вивіска, в якій періодично миготіла літера "К".

– Супер! Хоч тут відпочинемо трішки від нашої Геловінської місії, – радо мовила Натуся, оглядаючи афіші. – На який фільм підемо?

– А ти що хочеш подивитися? – запитала Ельвіра, приховуючи справжню причину цього несподіваного кіномарафону.

–  Щось нейтральне, бо ці жахастики вже в реальному житті набридли, – зітхнула дівчинка. – Може якийсь мультфільм?

– Непогана ідея! – погодилася бабуся. – Що там для дітей зараз показують?

– “Щось не так з Роном” ніби має бути хорошим. Пишуть, що це історія про дружбу хлопчика та робота.

– Ну, хоч не про монстрів! Йдемо тоді вже на цього “Рона”! – І чарівниці пішли до каси.

Кінотеатр, як не дивно, був переповнений. Однак, більшість підлітків обирали справжні жахастики з моторошними назвами. У холі так і майоріли плакати: “Геловін вбиває”, “Медіум”, “Поки ми спимо”, “Паранормальні явища”... Бабуся, спостерігаючи за тим, як швидко розкуповуються квитки на ці фільми, скрутно качала головою. 

Людей з якоїсь причини вабить те, що їх лякає. Вони прагнуть зазирнути у потойбічний світ, розгадати містичні загадки сучасності. Та вони навіть не уявляють, скільки дійсно страшних речей їх насправді оточує. А може й добре, що не знають. Рада Старійшин пильно слідкує за тим, щоб звичайним людям жилося спокійніше. Саме тому вони з Натусею сьогодні тут, у цьому кінотеатрі. А зовсім не задля приємного проведення часу. Та її онучці поки що не варто про це знати. Нехай хоча б тут, в Орегоні, вона не стикається з монстрами, привидами та неземними істотами. Про це сьогодні потурбується сама Ельвіра.

Щойно квитки та попкорн були куплені, чарівниці попрямували до зали. Дітей з батьками було чимало, і поки світло не вимкнули, усі жваво обговорювали Геловін, Рона, з яким “щось не так” та цукерки, яких купили замало і на весь сеанс не вистачить.

Бабуся з онучкою пройшли до свого ряду і сіли біля жінки з двома хлопчиками. Ці малі бешкетники ніяк не хотіли всідатися, а їхня мама не втрачала надії, що їй вдасться їх вгамувати. Однак, щойно світло у залі вимкнули, як ті швиденько всілися на місця, а їхня увага тепер повністю зосередилася на тому, що відбувалося на екрані.

Мультфільм справді виявився доволі непоганим. У ньому йшлося про хлопчика, якому було нелегко знайти нових друзів. Сюжет торкався теми підлітків і сучасних технологій, їх використання вдома та в школі, а також про нових роботів-друзів, що поступово замінювали дітям живе спілкування.

Натуся хрумкотіла попкорном і, здавалося, була цілком захоплена сюжетом. А от Ельвіра майже не стежила за мультфільмом — вона весь час озиралася, намагаючись розгледіти щось у темряві.

– Бабусю, з тобою усе гаразд? – прошепотіла дівчинка занепокоєно, таки помітивши її дивну поведінку.

– Так, так, дитино, все добре! Просто у вбиральню захотілося, – відповіла та. – Я скоро повернуся!

– Може мені піти з тобою?

– Ні, ні, що ти! – заперечила Ельвіра. – Я швиденько. А ти розповіси мені потім, що я пропустила!

– Ну, гаразд, – відповіла онучка і повернулася до перегляду.

А бабуся тим часом швиденько вийшла із зали і попрямувала до проєкційних кімнат, обережно ступаючи по старому, поскрипуючому дерев’яному коридору. Перевіривши три з них, вона не знайшла нічого паранормального. Та радіти було зарано. Адже у четвертій кімнаті на неї чекав неприємний сюрприз.

Тихенько прочинивши масивні двері проєкційної, Ельвіра застигла на порозі. Усередині було напівтемно, простір освітлював лише тьмяний жовтуватий світильник біля проєктора. В кутку, серед безлічі пультів, катушок та апаратури, сидів кіномеханік — сивочолий чоловік у вицвілій синій сорочці. Він спокійно гортав пожовтілу газету, зосереджено вчитуючись у новини, і лише зрідка підводив погляд на екран монітора, аби переконатися, що стрічка йде справно.

Та чоловік був не сам — хоч і не усвідомлював цього. У кімнатці з ним перебувала маленька, напівпрозора дівчинка у вицвілій білій сукні з мереживом. Її обличчя було сумним і роздратованим. Вона блукала між приладами, то торкаючись дротів, то б’ючи маленькими кулачками по металевому корпусу проєктора. Очевидно, привид дитини був чимось дуже незадоволений — вона намагалася саботувати техніку та зірвати кіносеанс.

“От мала бешкетниця!” – пробурмотіла подумки чарівниця. Вона швиденько витягнула зі свого наплічника ковдру-невидимку і накинула її на себе. Потім, невидима для людського ока, зайшла до проєкційної й натисла на вимикач. Світло зникло в ту ж мить. Неприємно здивований кіномеханік відклав газету й навпомацки рушив до дверей. Тим часом бабуся підійшла до привида дівчинки й тихо прошепотіла:  “А що це ти тут задумала?”.

Та здригнулася від несподіванки. Її вже багато років ніхто не помічав, тож вона була здивована, коли зрозуміла, що за нею стежать. Тим часом кіномеханік нарешті намацав перемикач, і кімнату знову залило світло. Бурмочучи щось невдоволене собі під ніс, він повернувся до стільця, взяв газету й, переконавшись, що сеанс триває без перешкод, продовжив читати.