Розділ 23. Людина-ящірка (Південна Кароліна)

Натуся стояла біля Ешвудського озера, що в окрузі Лі, та кидала у воду пласкі камінчики. Або, як вона сама казала, “пускала жабок”. Плюскіт води відлякував усіх водних мешканців. Однак, бабуся не поспішала сварити онучку. Натомість вона щось шукала у наплічнику.

– Де це моя аптечка? – бурмотіла вона дратівливо, перебираючи його вміст.

А речей там було дуже багато! Цей наплічник, як і багато інших речей, якими володіли чарівниці, був не зовсім звичайним. Адже у ньому могла поміститися половина їхньої квартири, якби в цьому була потреба. Та вага його не перевищувала кількох кілограмів! Дуже зручна річ. Як в туристичних походах, так і у важливих місіях.

Однак, іноді знайти у наплічнику щось, що давно не використовувалося, було важко. Тому не дивно, що в Ельвіри на це йшло багато часу. 

– Тобі допомогти? – запропонувала Натуся, дивлячись на бабусині старання.

– Та ні, вже знайшла! Нарешті! – й у її руках з’явилася аптечка.

– І навіщо вона тобі зараз потрібна? – поцікавилася онучка. – Погано себе почуваєш?

Дівчинка підійшла ближче й уважно оглянула бабусю з голови до ніг.

– Не турбуйся, зі мною все гаразд, – усміхнулася та. – Просто мені потрібна була ось ця пляшечка.

І вона витягнула з аптечки коричневий скляний флакончик з білою етикеткою, на якій великими друкованими буквами було написано “КАМФОРА”.

– Для чого вона тобі? – поцікавилася Натуся, беручи до рук пляшечку та роздивляючись її.

– Це захист від нашого наступного Геловінського монстра, – відповіла Ельвіра, а потім хитро усміхнувшись, додала: – Ось відкрий, понюхай!

Онучка послухалась і відкрила кришечку. Від сильного та різкого запаху камфори запаморочилося в голові.

– Фу! – такою була перша реакція дівчинки. Але трішки принюхавшись, вона зрозуміла, що камфорна олія  – а це була вона – має не такий вже й поганий запах.

– Хіба цим можна привидів відлякувати? – запитала Натуся, закриваючи пляшечку.

– А хто сказав, що ми тут заради привида? – таємниче прошепотіла бабуся. 

– Заради кого ж?

На це питання Ельвіра не встигла відповісти, адже десь поблизу вони почули жіночий крик. Чарівниці без вагань побігли у той бік і незабаром їхньому погляду відкрилася наступна картина.

Якась істота, схожа на людиноподібну ящірку, шкребла двері машини, в якій сиділа молода жінка. Це чудовисько було доволі високим та м’язистим. Його шкіра була вкрита темною лускою, а розлючені очі – ніби налиті кров’ю. Людина-ящірка мала по три пальці на кожній руці та по три пальці на кожній нозі. Гострими кігтями вона намагалася продертися крізь метал, щоб дістатися до своєї жертви. Жінка тим часом несамовито кричала від страху, тримаючись чомусь за кермо.

– Чого ж вона не їде? – запитала Натуся бабусю, нервово поглядаючи у їхній бік.

Ельвіра лише показала на колеса, що буксували у багнюці. Це була пастка і незнайомка ризикувала не вибратися з неї живою. Раптом істота розбила скло і потягнулася своїми пазурями до жінки.

Більше не можна було гаяти ні секунди! Жінка у машині кричала, мотор гудів, і чарівниці кинулися до авто, намагаючись якомога швидше встигнути втрутитися. Проте саме в цю критичну мить бабуся перечепилася через товсту гілку, що ховалася в траві, і впала на землю. Її чарівна пляшечка з камфорою, що вона тримала в руці, відлетіла вбік і загубилася десь у заростях.

Людиноподібна ящірка, яка вже облизувалася, наближаючись до жінки в автомобілі, різко зупинилася, почувши шум. Її вузькі червоні зіниці блиснули, коли вона повернула голову в бік непроханих гостей. І за мить змінила курс — ніби відчула легшу здобич. М’язи її тіла напружилися, а з пащі висунувся роздвоєний язик. Вона миттєво змінила напрямок і з гарчанням кинулася прямо на Ельвіру, що безпорадно лежала на землі.

Натуся зойкнула, зупинилася і, не роздумуючи, рвонула назад до бабусі. Її очі блищали рішучістю, а серце калатало так, ніби от-от вистрибне з грудей. Усе вирішувалося за лічені секунди.

– Натусю, шукай камфору! – крикнула бабуся, намагаючись підвестися. Та її нога не слухалася. Схоже, під час падіння вона отримала розтягнення або навіть перелом.

Тим часом істота була вже зовсім близько. Вона стрибнула до чарівниці й замахнулася лапою з довгими, гострими кігтями. Життя Ельвіри висіло на волосині, але її онучка встигла вчасно. Вона знайшла пляшечку й кинула її бабусі. Та миттєво зреагувала: відкрила флакон і вихлюпнула камфорну олію прямо в палаючі червоні очі чудовиська.

– У-у-у-у! – заскавучало воно від болю та різкого запаху.

Ослiплена, людина-ящірка кинулася в бік озера. Спотикаючись, падаючи та дряпаючись об гілки, вона дісталася води й почала відчайдушно промивати очі. Проте розчин виявився надто стійким. У розпачі істота забігла на глибину та занурилася повністю. На щастя, вона так і не випливла назад.

Тим часом Натуся допомагала своїй бабусі підвестися. До них вже бігла на допомогу жінка з машини.

– Мем, з Вами все гаразд? – стурбовано запитала вона, щойно опинившись поруч з незнайомками.