Розділ 17. Печерна відьма (Теннессі)

Чарівниці прибули в невеличке містечко Адамс, штат Теннессі, і зараз стояли біля дивної, зарослої мохом печери, вхід до якої ледве помітно проглядався між навислими гілками дерев. Від неї віяло сирістю та холодом. Густий туман стелився біля входу, обплітаючи ноги, а зсередини долинав ледь чутний, майже вібруючий шепіт.

Навколо не було ні душі. Ельвіра присіла біля входу й уважно вдивлялася в темряву, що, здавалося, поглинала будь-яке світло.

– Поясни мені ще раз, чому ми тут? – попрохала Натуся.

– Ми знаходимося неподалік від того місця, де колись була ферма родини Белл, – почала розповідати бабуся. – Оріан сказав, що відьма, яка їх тероризувала, живе у цій печері.

– То ці Белли ще живі?

– Ні, їх давно вже немає.

– То чого ж ми прийшли сюди?

– Тому що вона ніяк вгамуватися не може. Продовжує лякати місцевих жителів та тих нечастих сміливців, які заходять всередину.

– Тю, то нащо ж вони лізуть куди не треба? – здивувалася дівчинка. – Просто закрили б вхід сюди і все.

– Це не так просто зробити, – запевнила Ельвіра. – Печера є приватною територією. Тут влітку й екскурсії проводяться. На цій відьмі заробляють непогані гроші.

– Якщо вона така безпечна, то чому Оріан нас сюди покликав? – не вгамовувалася Натуся.

– Тому що на Геловін духи та потойбічні істоти, як ти знаєш, можуть поводитися неадекватно, – відповіла бабуся.

– А деякі й зовсім виходять з-під контролю, – погодилася онучка.

– Отож-бо й воно! Тож нам варто перевірити цю печеру, щоб упевнитися, що відьма не становить загрози, – рішуче мовила Ельвіра, вже починаючи розкладати в повітрі захисне заклинання.

– А ви що, з чарівної комісії? – раптом пролунав тонкий, злегка насмішкуватий голос десь позаду.

Чарівниці різко обернулися на звук і заклякли від несподіванки. Просто перед ними, серед опалого листя, сидів… чорний кролик. Але це був зовсім не звичайний кролик. Він мав надто розумний погляд, у його очах блищали іронічні вогники, а маленькі передні лапки були складені перед грудьми. Його хутро мало неприродний, майже оксамитовий блиск. Та й сам вигляд істоти був абсолютно нетиповим навіть для магічних створінь.

Кролик неквапливо підстрибнув ближче, не виявляючи жодного страху, і продовжив:

– Ну що, з перевіркою прибули? Досить сміливо, мушу визнати. Ви хоч знаєте, із ким маєте справу?

Бабуся примружилась, пильно вдивляючись у зухвалі очі істоти, але не вимовила ні слова.

– Ну, чого мовчимо, дівчата? – звернувся кролик знову до нових знайомих.

– А якщо так, то й що? – знайшлася першою Натуся. Їй не подобався тон, в якому цей пухнастий зухвалець з ними розмовляв.

– Йшли б ви якнайдалі звідси, поки гірше не стало! – пригрозив той.

– Ти подивись який! – сплеснула руками бабуся. – Манерам ніхто не навчив?

– Не такий, а така! – сказав кролик і, показавши чарівницям язика, пострибав у середину печери.

– Це відьма! – здогадалася Ельвіра. – Тримай її!

Та тієї вже й слід простиг. 

– За мною! – наказала бабуся, і вони поспішили на пошуки. 

Йти було важко. Відьма заплутувала сліди, світла не було, тож доводилося рухатися ледь не навпомацки. Через деякий час чарівниці вийшли у своєрідну кам’яну кімнату. В куполі стелі майоріла величезна діра, крізь яку було видно бездонне темно-синє небо, яскраві зорі та майже ідеально круглий місяць. Він освічував імпровізований кам’яний вівтар, по центру якого на великій брилі сидів той самий кролик.

– Ну чого ви за мною ганяєтеся? – запитала істота дратівливо. – Я ж нікого не чіпаю!

– В цьому ми й хотіли переконатися, – мовила бабуся. – Але бачимо, що ти така невгамовна, що повірити тобі на слово не можемо!

– Ох, вже ця Рада Старійшин, ніяк мені спокою не дасть… – зітхнула відьма. – Зрозумійте вже нарешті: у мене тут свій бізнес! Я нікому не приношу шкоди! Навпаки, допомагаю заробляти власникам цієї землі на своїй популярності. Ну так, інколи можу голосно закричати чи розсміятися. Але це ж лише для того, щоб привернути до печери туристів і любителів аномалій.

– То ти не збираєшся нікому шкодити? – перепитала, все ще сумніваючись, Натуся.

– Та ні ж бо! – завірила її та. – І взагалі, зараз не сезон, я просто відпочиваю!

– Про всяк випадок я все ж зв’яжу твої сили на сьогоднішню ніч, а завтра вже зможеш використовувати їх. Але не проти людей!

– Та знаю я, знаю! За свої минулі гріхи я вже сплатила сповна!

– Це ти про родину Беллів, яких ти тероризувала? – запитала бабуся.