Розділ 11. Джерсійський диявол (Нью-Джерсі)

Наступною зупинкою чарівниць став Естелвіль, що в Південному Джерсі. Не гаючи й хвилини, вони рушили просто до лісу Пайн-Берренс — похмурого, таємничого місця, де, за переказами, зберігалася давня магія й ховалася істота, що не належала людському світові. Йшли швидко, та й розмова між ними вийшла недовгою. 

– То що за Джерсійський диявол такий? – поцікавилася Натуся, поки вони ходили лісовими стежками.

– Неприємна на вигляд істота, скажу тобі так, – запевнила бабуся, – двонога, схожа на кенгуру, з головою, схожою на коня чи козла, шкірястими крилами, схожими на кажана, рогами, невеликими лапами з кігтями, ногами з роздвоєними копитами та роздвоєним хвостом. 

– Не хотіла я б такого вночі у лісі зустріти!

– Та він і не дуже небезпечний! Правда, іноді у людей курей краде, подекуди місцевих жителів лякає. Але Оріан написав, що сьогодні Джерсійський диявол щось зовсім вийшов з-під кон…

Договорити бабуся не встигла, адже з-за дерев почулося шарудіння. Чарівниці замовкли і прислухалися. Хтось за ними спостерігав. Ельвіра зробила знак онучці, щоб та швиденько витягнула з наплічника ковдру-невидимку. Натуся одразу ж виконала прохання і накинула її на себе та бабусю. 

Миттєво вони зникли з поля зору. А потім, щоб не створювати зайвих звуків, піднялися у повітря на невелику висоту – заважали гілки дерев – і почали обдивлятися територію навколо. Неподалік від того місця де вони стояли, чарівниці дійсно побачили Джерсійського диявола. Принаймні він був дуже схожим на істоту, яку описувала бабуся. Виглядав він, чесно кажучи, спантеличено. Мабуть, здивувався, бідолаха, що його об’єкти спостереження так раптово зникли. 

Бабуся з Натусею опинилися прямо над ним і зістрибнули на нього, тримаючи міцно за крила.

– Ай! Що ви робите?? – закричав Джерсійський диявол, намагаючись вибратися. Крик його був таким пронизливим, що у жилах стигла кров. Однак, наші дівчата були не з лякливих.

– А ти чого за нами спостерігаєш? – із викликом кинула Натуся, не послаблюючи хватки й не відводячи пильного погляду від дивної істоти. Не дивлячись на те, що дівчинка була значно меншою, виглядала вона досить впевнено.

– Так що мені накажете цілий день робити??? – обурено вигукнув той, злегка смикаючись. – Тут у лісі мені самотньо. Щойно бачу когось і хочу познайомитися, від мене всі тікають! 

Його голос став жалібнішим, а очі трохи округлилися.

– А курей навіщо у людей крадеш? – вступила у суперечку бабуся, насупившись і підперши руками боки. Вже готувалася прочитати цілу нотацію.

– Їсти ж щось потрібно! – виправдовувався той, знизуючи плечима. – А я від природи – м’ясоїд. Нічого не поробиш. Пробував перейти на вегетаріанство і дуже швидко зрозумів, що це не моє! – додав він, винувато скривившись. – Та відпустіть вже, нічого я вам не зроблю.

– І не втечеш? – перепитала Натуся, звузивши очі й не зменшуючи натиску.

– Та куди ж я від вас дінуся? – зітхнув той.

– А що ти взагалі таке? – забувши про свої манери, запитала дівчинка.

– Не таке, а такий! – ображено відповіла істота. – Як я вже пізніше дізнався, моя мати, жителька Естелвіля, Дебора Лідс, була збентежена, коли дізналася, що вагітна в тринадцяте. З відразою вона вигукнула: «Хай вже буде диявол!» Цікаво, що народився я нормальним. Але потім одразу ж перетворився у цю істоту, що ви зараз бачите. Вловивши жах на обличчях батьків, коли вони мене вперше побачили, я зрозумів, що мені серед моїх рідних робити нічого. А тому я розгорнув крила й вилетів з вікна в сусіднє болото. Там я жив, доки не виріс і не перебрався у ліс.

– Сумна історія, – мовила Натуся, зітхаючи. – То тобі весь цей час просто було самотньо?

– А тобі б не було? – з гіркотою запитав Джерсійський диявол. 

– Мабуть, було б… Співчуваю…

– Як ми можемо зарадити твоїй біді? – бабусі дуже хотілося допомогти цьому бідоласі.

– Знайдіть мені друзів, – попросив той.

– Хм… Це непросто, тим паче у цьому вимірі, – заперечно захитала головою Натуся.

– А що як я перенесу тебе в іншу, казкову реальність? – запитала раптом Ельвіра. – Є у мене одна книжечка… – з цими словами вона полізла до наплічника і витягнула примірник “Магічного світу казок” невідомого автора. – Тут є дивні істоти, як і ти, є і дракони, з якими у тебе багато спільного…

– Я згоден, – радо мовив Джерсійський диявол, підстрибуючи від нетерпіння. – Можете мене туди відправляти!

– Впевнений? – перепитала бабуся.

– На всі сто! – запевнив той. – Відправляйте!

– Тоді успіхів тобі у твоїй новій реальності! – мовила, усміхаючись, бабуся.

– І багато-багато друзів! – побажала Натуся.