Розділ 2. Спіритичний сеанс (Огайо)

До Ґлендейла чарівниці полетіли без Сабріни. Та вирішила про всяк випадок залишитися на Голлівудських пагорбах і переконатися, що Пег сьогодні не повернеться. А бабуся з Натусею вирушили в Огайо, щоб допомогти привиду акторки знайти врешті-решт спокій і покинути цей світ. 

Прибувши у містечко, де була похована Дама в білому, вони спочатку навідалися у місцеве Інтернет-кафе. Там Натуся “посерфила” в просторах “всесвітньої павутини”, знайшла та видрукувала низку позитивних статей про Пег Ентвістл та її акторський талант, опублікованих у газетах та журналах вже після її загибелі. З цим доробком вони вирушили до просторого кладовища Оук-Хілл. Коли вони тули прибули, сонце вже давно сховалося за горизонт. Розлогі дуби й клени здіймали свої гілки до неба, утворюючи над стежками природний склепінчастий коридор, що в сутінках здавався нескінченним. Кладовище розкинулося на широких пагорбах, і звідси відкривався похмурий, але заворожуючий краєвид на місто, яке, здавалося, поступово губилося в імлі.

Поблукавши трішки, чарівниці нарешті знайшли могилу Пег, разом з якою був також похований її батько.

Переконавшись, що їх ніхто не бачить, – а людей, на щастя, поблизу не було, – бабуся розклала свічки, декілька магічних каменів для ритуалу та почала викликати дух акторки. 

Яким же було її здивування, коли спочатку перед ними з’явився немолодий та елегантно одягнений напівпрозорий чоловік.

Він був високим та худорлявим із благородними рисами обличчя. Його вуса були акуратно підкручені, а на скронях помітні пасма сріблястого волосся, які додавали йому ще більшої поважності. Чарівниці почали здогадуватися, що перед ними скоріше за все батько Пег.

Привид тим часом зробив крок уперед, і його силует на мить затремтів у світлі свічок. Він окинув чарівниць тривалим, випробувальним поглядом, перш ніж, нарешті, порушити мовчання.

– Доброї ночі, леді, – мовив він низьким голосом. – Мене звуть Роберт. Чим можу бути корисним?

– Це точно тато Пег, – прошепотіла Натуся бабусі.

– Перепрошую, пане Ентвістл, – мовила Ельвіра, ввічливо звертаючись до примари. – Нам необхідно поговорити з Вашою донькою.

– Моя дівчинка… Вона ж так і не знайшла дороги до мене, – зітхнув той. – Її душа ніяк не заспокоїться…

– А ми їй допоможемо! – вигукнула Натуся. – Принаймні спробуємо… — додала вона вже менш впевнено. Привид кивнув і розчинився у повітрі.

Бабуся ж знову взялася за свій ритуал і вже за кілька хвилин перед присутніми постала і молода пані Ентвістл. Вона більше не виглядала так моторошно, як біля знаку «Голлівуд», однак, на обличчі все одно було помітно злість і нетерпіння.

– Що вам потрібно? – нарешті пролунало її роздратоване питання. Голос Пег, хоч і мелодійний, мав металеві нотки, а слова, здавалося, неохоче зривалися з вуст.

– Нам потрібно, щоб Ви нарешті знайшли спокій, – щиро відповіла Натуся.

– Ха! Ніколи! – вигукнула акторка. – Та безжальна рецензія зіпсувала мені кар’єру.

– Але ж Ви не читали інших…

– Яких інших?

Бабуся витягнула з наплічника теку і відкрила її перед привидом.

– Ось, поглянь, Пег! – мовила вона, повільно гортаючи один папірець за іншим. – Усі ці люди писали, якою ти була талановитою акторкою. Схвальні статті, листи від шанувальників доводять одне – тебе любили, Пег!

Дама в білому не могла повірити власним очам. Виявляється, увесь цей час були й ті, які бачили її справжній талант та вважали її Голлівудською зіркою. Вона і не помітила, як над нею з’явилося світло. Проміння осяювало привида колишньої акторки, і на її вустах заграла приємна посмішка.

Її бліде, майже прозоре обличчя більше не здавалося таким суворим. Гострі риси пом’якшилися, а темні очі, в яких досі світилася гіркота й образа, заповнилися ніжним сяйвом. Вона піднесла руку до обличчя, ніби хотіла відчути на собі це дивовижне тепло, і вперше за довгі десятиліття її пальці не прослизнули крізь ефірну оболонку. А сукня, що раніше здавалася зістареною і вицвілою, почала відновлювати свій первісний вигляд. 

Пег обережно  зробила крок уперед, але світло не згасало. Воно ставало тільки яскравішим, огортаючи її постать м’яким золотистим ореолом.

— Я... не забута? Мене любили… — прошепотіла вона, і її голос більше не звучав холодно й відчужено. В ньому з’явилися надія і навіть полегшення. Чарівниці закивали у знак згоди.

Пег посміхнулася, гордо випрямилася, її плечі розправилися, і тепер вона вже не виглядала як загублена душа. Зараз на Ельвіру з онучкою дивилася справжня зірка з минулого.

– Дякую вам, незнайомки… – прошепотіла вона. – І даруйте за прикрий випадок з дівчинкою… – акторка вказала на Натусю. – Та й за усіх жертв мого гніву… Насправді я була просто засліплена ненавистю і не хотіла нікому шкодити…