Розділ 49. Ганс одружується

Чарівниці з’явилися на вузькій сільській дорозі серед зелених лук. У повітрі витав запах свіжого сіна, десь неподалік мукали корови, а над дахами маленьких хатинок ліниво піднімався дим. Тут все здавалося спокійним та мирним.

Натуся обернулася навколо, придивляючись до села.

– Бабусю… – тихо сказала вона. – Тут якось занадто тихо, тобі не здається?

Ельвіра примружила очі, оглядаючи дорогу.

– Хтозна, – відповіла вона, знизавши плечима. – Може і ця казка без Біломира. Принаймні я поки що не відчуваю його присутності.

– На це й сподіватимемося, – усміхнулася онучка.

З боку села почувся гамір. Люди метушилися біля прикрашеної квітами брами, жінки несли кошики, лунали вигуки, що весілля от-от почнеться.

– Схоже, хтось одружується, – прошепотіла Натуся.

– Якщо я правильно пам’ятаю, – задумливо мовила бабуся, – це може бути казка про Ганса, який збирався брати шлюб…

Не встигла вона договорити, як дорогою з’явився сам винуватець свята. Молодий чоловік крокував упевнено, але виглядав при цьому дивно. За поясом у нього було прив’язане теля, яке вперто волочилося слідом. У руці він тримав жменю сіна, в яку старанно намагався встромити маленьку голку, а з кишені його куртки стирчав великий шмат сиру.

Натуся кліпнула очима.

– Е-е… бабусю… це нормально?

Ельвіра не відповіла, мовчки спостерігаючи за чудернацькою поведінкою юнака. Ганс тим часом зупинився біля тину, задумливо подивився на теля, потім на сіно, потім на сир – і, ніби згадавши щось важливе, акуратно поклав сир ще глибше до кишені.

– Може, він просто… – почала Натуся.

– Ні, – тихо перебила її бабуся. – Дивись уважно.

Ганс раптом витяг голку, подивився на неї, ніби вперше бачив, і… обережно встромив її назад у сіно.

Ельвіра повільно похитала головою.

– Знаєш, дитино… – прошепотіла вона. – Він надто вже старається бути дурним.

Натуся напружено глянула на чоловіка. Той саме підвів голову – і на мить їхні погляди зустрілися. У куточку його губ промайнула майже непомітна посмішка. І в ту ж секунду Натуся все зрозуміла.

– Біломир…

Ганс повільно випрямився. Його постава раптом стала зовсім іншою. Незграбність кудись зникла, натомість з’явилися впевненість та холодний розрахунок.

– Довго ж ви бігали сторінками, – тихо сказав він. – Але від  мене ж так просто не втечеш. І ця казка тому доказ!

Він розвів руками.

– Тут усе працює за простою логікою. Треба лише робити все неправильно.

Він кивнув на теля біля пояса.

– Як Ганс.

Біломир зробив крок ближче.

– І варто вам лише почати діяти так само… книга зробить решту. Одна дурна помилка – і ви залишитесь тут назавжди.

На мить запала тиша. Натуся подивилася на бабусю. Бабуся – на Натусю. І раптом Ельвіра спокійно сказала:

– Тоді зробімо навпаки.

Біломир ледь помітно звузив очі.

– Що?

– Ніяких дурниць, – сказала бабуся, беручи Натусю за руку. – Жодної.

Вона повернулася і спокійно пішла дорогою, навіть не глянувши на теля, сир чи сіно. Натуся слухняно рушила поруч. Біломир насупився.

– Ви не можете просто піти!! Гей! Зачекайте! Куди це ви намилилися?!

Та чарівниці продовжували крокувати, повністю ігноруючи дивну логіку казки. І раптом повітря навколо них затремтіло. Село почало тьмяніти. Будинки розпливалися, мов намальовані на воді. А Біломир почав виходити з себе.

– Ні… – прошипів він. – Ви повинні грати за правилами!

Але було вже пізно. Сторінка перегорталася. Світ навколо розсипався світлом – і чарівниці зникли, залишивши Біломира самого посеред дороги з телям, сіном і сиром у кишені.