Розділ 38. Знайда

Натуся прокинулася від шепоту бабусі:

– Дитино, прокидайся, нам час звідси вибиратися!

– Що? Куди?

– Тссс, – приклала Ельвіра вказівного пальця до губ. – А то нас можуть почути.

Тільки зараз чарівниця відкрила очі і побачила перед собою дівчинку-підлітка з бабусиними очима. Вона вже зіскочила з ліжка і знервовано ходила взад-вперед кімнатою, чекаючи, поки онучка остаточно прийде до тями. Та обдивилася себе і помітила, що у цій казці вона – хлопчик. Симпатичний чи ні – не було можливості чи часу роздивлятися, тож Натуся підвелася, одяглася і тихенько почимчикувала за бабусею до дверей.

У цей же час Біломир в образі кухарки з задоволенням поглядав на воду, що  закипіла в казані. Час був жбурляти чарівниць туди і нарешті покінчити з ними раз і назавжди. Та коли він зайшов до спальні дітей, їх там вже не було. Зазирнувши під ліжка та переконавшись, що вони встигли втекти, Біломир від злості затупотів ногами:

– Так, потрібно висилати за ними слуг, поки я казан стерегтиму!

Чаклун побіг до кімнати прислуги і наказав їм бігти шукати дітей і привести їх додому якнайшвидше.

– Вони можуть перевтілитися у трояндовий кущ, – давала настанови “кухарка”, – то як такий побачите – рубайте під корінь і несіть додому.

Ті мовчки послухали і побігли виконувати наказ.

Чарівниці тим часом вже бігли лісом в пошуках сховку.

– Куди нам тепер? – запитала Натуся, на мить спинившись.

– Шукаємо трояндові кущі! – скомандувала бабуся, а зловивши здивований онуччин погляд, додала: – Немає коли пояснювати, але повір мені на слово.

Дівчинка кивнула і вони знову побігли стежкою. На щастя, за кілька хвилин обабіч дороги вони побачили трояндовий кущ.

– Те що треба, – зраділа Ельвіра. – А тепер залазимо на вершечок оттого дерева і спостерігатимемо за дорогою.

Щойно чарівниці сховалися за густими кронами дуба, на галявину вибігли троє чоловіків. Вони зупинилися біля диких троянд і почали їх розглядати.

– Як думаєте, це він? – запитав один з них.

– Думаю, що так, – чухаючи потилицю, відповів інший. – Рубаємо цей і несемо кухарці, а вона хай сама дивиться.

Третього довго вмовляти не потрібно було, вихопив з-за пояса сокиру, махнув нею двічі і кущ вже валявся на землі. Задоволений, закинув його на плече і поніс. Двоє інших слуг заспішили за ним.

– І що це щойно було? – прошепотіла Натуся, щойно ті зникли з виду.

– На місці того куща мали бути ми з тобою, – тільки й відповіла бабуся.

– Ніяк до цих дивних казок не звикну, – похитала головою онучка, обережно злазячи з дерева.

– І не треба до них звикати! Просто будьмо обережними і біжимо далі. Це ще не кінець… Думаю, Біломир і є кухарка, яка послала за нами. Він розумний, і більше слуг допомагати не проситиме. Так що нам одразу потрібно обернутися.

– Обернутися на кого?

– Ти на ставок, а я на качку.

– Хіба Біломир про це не знатиме? І не скористається цим?

– А ми його перехитримо! Нуж-бо спробуй загадати бажання і перетворитися на ставок.

Натуся закрила очі і враз відчула якусь дивну легкість. Їй здавалося, що вона пливе, а насправді й сама стала водою. По ній одразу ж почали плавати лілеї, обабіч все заростало очеретом. Дівчинка хотіла щось сказати, але лише викликала кілька бульбашок на водній поверхні.

Бабуся тим часом не гаяла часу, обернулася качкою і почала літати навколо лісу, голосно крякаючи. На цей звук злетілося чимало її пернатих родичів і всі вони приземлилися у ставок. Сказати, де саме була чарівниця, тепер було складно.

Тож коли Біломир в образі кухарки таки добіг до ставка, він не міг їх розрізнити. У приступі злості він почав бігати навкруги, кричучи:

   – Ельвіро, не ховайся! Покажися! Що, злякалася моєї сили?

Чаклун схопив каменюку і жбурнув у пташиний натовп. Качки так обурилися цим зухвалим вчинком, що піднялися зі ставка і полетіли прямо на кривдника. Вони почали бити його крилами і голосно крякати. Такий галас над лісом здійнявся, що і мертві б повставали.

– Досить! Годі вже! – верещав Біломир, та його голос губився серед пташиного крику. 

Одна з пташок підлетіла до його обличчя максимально близько, клюнула боляче у ніс і мовила:

– Здавайся, друже, бо в цій гонитві ти вже пасеш задніх!

Той хотів було відповісти зухвалій качці, та її родичі не давали йому й рота розкрити. А Ельвіра тим часом змахнувши крилами, полетіла в іншу казку, де на неї вже чекала Натуся, яка зробилася струмочком і зникла ще раніше.