Розділ 33. Пан Корбес

Коли ж відкрили очі та поглянули одна на одну, почали сміятися. Бабуся виявилася півником, а Натуся – курочкою, які їхали на візочку з червоними коліщатами, запряженими у нього чотирма мишками. 

– Це казка про пана Корбеса, – прокукурікала Ельвіра, хитаючи головою.

– А хто він такий? – поцікавилася онучка.

– Якийсь не дуже добрий чоловік, судячи з того, що має трапитися, – відповіла та, вдивляючись кудись далеко за горизонт. 

– А що ж таке має трапитися? – Натусина цікавість зростала з кожним бабусиним словом.

Та не встигла вона їй відповісти, як дорогу їм перегородила кицька.

– Куди ви їдете? – пронявчала вона, обдивляючись нових знайомих.

А “півник” їй відповідає:

 – Візочок котиться, і ми на нім,

До пана Корбеса, у його дім.

– Візьміть і мене з собою, – попросила пухнаста попутниця.

– Сідай, – сказала бабуся, не задумуючись. – Тільки позаду, щоб із передка не випала.

Та кицька була не єдиною, кого чарівниці взяли до себе на візок. Слідом їм зустрілися: жорно, потім яєчко, потім качка, потім шпилька і нарешті голка. Всі вони посідали рядком і поїхали з “курочкою” та “півником” до якогось поганця пана Корбеса.

Коли візочок зупинився біля його будинку, стало зрозуміло, що той не вдома. Тоді мишки закотили візочок до повітки, кицька вмостилася під комином, качка у зливальниці, яєчко загорнулося в рушник, шпилька встромилася в сидіння стільця, голка вискочила на подушку в головах ліжка, а жорно лягло над дверима.

– А нам що робити? – прошепотіла Натуся.

– Нічого, просто сидіти і дивитися за тим, що тут відбуватиметься, – мовила бабуся. І чарівниці, за її командою, вилетіли на сідало і почали звідти спостерігати. 

Чекати довелося недовго, і вже за кілька хвилин у хату зайшов той самий сумнозвісний пан Корбес. (Ельвіра так і не змогла пояснити онучці, що ж з ним не так). 

Щойно він підійшов до печі, щоб її розпалити, як кицька йому запорошила попелом очі. Він побіг до кухні, щоб умитись, а качка бризнула на нього водою. Той хотів було витертися рушником, а яєчко викотилося, розбилось і весь жовток з білком опинилися на його голові.

Роздратований таким ходом подій, пан Корбес хотів  було сісти на стілець, а там вже на нього чекала шпилька! Той як підскочить і на ліжко. Тільки голову на подушку, як голка його – коль! Він зойкнув і хотів вибігти надвір. Та щойно ступив на поріг, як жорно впало й оглушило його.

– Мабуть, дуже лихий чоловік – цей пан Корбес, – тільки й спромоглася мовити Натуся, як їх вже понесло в іншу казку.