Розділ 29. Чорт із трьома золотими волосинами

Натуся опинилася на околиці якогось селища перед млином. Придивившись до свого відображення у калюжі, вона знову з сумом помітила, що є простакуватим, хоча й симпатичним білочубим парубком років сімнадцяти.

– І що ж це мені так останнім часом щастить? – буркнула вона, роззираючись. Бабусі, як завжди, поряд не було, тож вона вже зазбиралася її шукати, коли до неї підійшов чоловік з добрими очима та густими вусами.

– Синку, тут до нас негодою самого короля занесло! – мовив він лагідно. – Просить, щоб ти листа його дружині відніс.

“От вже ці ліниві правителі,” – подумала Натуся. – “Самі нічого не можуть. Тільки інших посилають виконувати їхні забаганки…”

Але вона ж все одно в дорогу збиралася, тому не могла відмовити цьому приємному мірошнику, який у цій казці був її батьком. Чарівниця зібрала торбу з харчами, поклала туди листа і почимчикувала в дорогу. Після кількагодинної пішої прогулянки сіла перекусити та перепочити. І цікавість взяла гору – їй конче хотілося дізнатися, про що ж там у тому листі йшлося. А виявилося, що король написав королеві ось що: 

“Як тільки до тебе з'явиться цей хлопець з листом, накажи його вбити й поховати. І зроби це до того, як я повернуся додому”.

– Нічого собі записочка! – аж присвиснула Натуся. – Добре, що я її прочитала, а то в цій казці б і залишилася. Ні, ні, ні! Треба цього старого садюгу провчити! Що вони там люблять першим ліпшим обіцяти? Точно, доньок своїх! Ну тримайтеся, Ваше Величносте! Я від Вашого імені такого листа напишу, що аж гай шумітиме!

Так і вчинила. Дійшла до міста, зайшла у першу ліпшу лавку, попрохала папір та перо з чорнилами і скомпонувала нового листа, де було написано:

“Як тільки до тебе з'явиться цей хлопець з листом, накажи його помити, гарно одягнути і нагодувати. А потім влаштуй йому з нашою донькою пишне весілля!             І зроби це до того, як я повернуся додому”.

Отримала королева листа і зробила так, як там було написано: влаштувала гучне весілля й одружила королівну з незнайомцем. А через те, що він був гарний, і ласкавий хлопець (Натуся вміла справляти позитивне враження, коли їй це було необхідно), то й  принцесі він сподобався.

За якийсь час король повернувся і побачив, що його наказ не лише не виконано, а й тепер він мав собі нового зятя.

– Як це сталося? – спитав він. – Я ж наказував у листі зовсім інше зробити.

Тоді королева дала йому листа та й каже:

– На, сам прочитай, що в ньому написано. 

Король прочитав листа й побачив, що його підмінено. Він спитав хлопця, як так сталося, чому він приніс не того листа, що був йому доручений.

– Я нічого не знаю, – відповіла Натуся, хитро примружуючись. – Доніс того листа, якого просили, Ваша Величносте.

Король не на жарт розсердився і набундючено мовив:

– Це тобі так легко не минеться! Той, хто хоче мати за дружину мою дочку, повинен добути в пеклі три золоті волосини з голови в чорта. Якщо добудеш їх і принесеш мені, я віддам тобі свою дочку.

Натуся одразу ж зрозуміла, що казка йде за планом, а тому спокійненько відповіла:

– Добре, добуду вам три волосини. Я не боюся чорта.

Вона попрощалася з принцесою, з якою вже встигла потоваришувати і вирушила у дорогу. Через годину вона зайшла у перше велике місто. Коло міської брами стояв сторож і, коли чарівниця проходила повз, одразу ж зупинив її:

– Що ти знаєш і якого ремесла вмієш?

– Я знаю все, – зухвало відповіла Натуся. Втрачати їй було нічого.

– То, може, скажеш нам, чому з нашого водограю на ринковому майдані, з якого завжди било вино, тепер навіть вода не тече? Ми тобі будемо дуже вдячні.

– Скажу… – почала дівчинка несміливо, але потім з усмішкою додала: – Тільки почекайте, поки я вертатимусь назад.

В іншому місці вона зустріла ще одного допитливого сторожа, якому цього разу було цікаво, чому дерево на майдані посеред міста, яке раніше родило золоті яблука, тепер навіть листочків не викидає. У Натусі для нього була та сама відповідь: “Скажу, але на зворотному шляху!”

Ще за годину чарівниця дісталася до великої річки, через яку треба було переїздити поромом. Поромник теж виявився балакучим, а його питання звучало так: 

– Чому я маю без кінця їздити туди й назад через річку і ніхто мене не змінить? Скажеш мені?

– Скажу, – відповіла дівчинка. – Тільки почекай, поки я вертатимусь назад.

Переїхала вона через річку і зразу знайшла вхід до пекла. Він був чорний і закіптюжений. Чорта саме не було вдома, лише його ключниця сиділа біля вогню у великому зручному кріслі. Вигляд у неї був зовсім не лихий, а очі – дуже знайомими.

– Дитино, це ти? – прошепотіла вона.

– Бабусю! Як я рада тебе бачити! – “парубок” кинувся в обійми жінці. – Що за казка така?

– “Чорт з трьома золотими волосинами” – відповіла та. – Тобі ж король це сказав принести?

– Так, як ти здогадалася?

– Ой, бо ж знаю ці всі історії братів Грімм… Він тебе недолюблює, бо йому колись наворожили, що бідняк стане його зятем. От і біситься! Але зараз не про це. Коли чорт повернеться додому і знайде тебе, буде тобі непереливки. Зараз я оберну тебе в мурашку…