Розділ 23. Про мишку, пташку і смажену ковбаску

Бабуся опинилася на підлозі у теплій оселі. Поряд стояло відерце з водою. Вона заглянула в нього, а відображення у воді показало зовсім не жінку, та й не людину зовсім. Ельвіра перетворилася на мишу.

– Оце так несподіванка… – мовила вона сама до себе. – Давно я сіроманкою не була!

– Та тобі ще пощастило! – почула бабуся позаду. А коли обернулася, побачила справжнісіньку… КОВБАСУ, яка зверталася до неї Натусиним голосом.

– Ого дитино, як тебе брати Грімм нагородили, – не стрималася від сміху бабуся, хоч і сама була не в дуже вигідному становищі.

– Не бачу тут нічого смачного… ой, смішного, – обмовилася дівчинка, а потім і собі засміялася від такої випадкової гри слів.

– Чого ви обоє смієтеся? – запитала їх пташка, яка щойно залетіла у розчинене вікно.

– Та так, – відповіла «мишка», – ковбаса тут м’ясний жарт про фарш розповіла.

І обидві чарівниці знову зареготали. Та їхня компаньйонка їхніх радощів не поділяла.

– Ось ви тут прохолоджуєтесь, а мені доводиться хмиз додому тягати, – обурилася вона. – Зустріла я сьогодні свою стару подругу – зозулю. Так вона мені очі відкрила на те, як ми з вами живемо!

– І як же? – поцікавилися гуртом бабуся з Натусею, не розуміючи, про що йде мова.

– А от як! Я більше за всіх працюю, а ви двоє живете собі як у Бога за пазухою. Адже ось, наприклад, миша: піч затопила, води натаскала – і пішла собі у свою комірчину спати, поки її не покличуть стіл накривати. А ковбаса? 

– А що ковбаса? – роздратовано перепитала Натуся. Їй вже переставала подобатися їхня «крилата подруга».

– А ти й зовсім вдома стирчиш, за стравою наглядаєш, а як настане обідній час, то тобі варто тільки рази чотири по каші або по овочах перекотитися - дивишся, вони і жирні, і солоні, і зовсім готові, хоч на стіл подавай...

– І що ж ти пропонуєш? – вступила у розмову бабуся. Вона ніби й пам’ятала цю казку, а от чим вона закінчилася – вилетіло з голови.

– Не хочу більше дрова тягати! Досить я у вас в слугах та в дурнях ходжу!

– Літаєш, – пробурмотіла «ковбаса». А пташка продовжувала:

– Будемо своїми обов’язками мінятися і спробуємо свої сили в інших видах діяльності.

– Дурня якась, – не стрималася Натуся. – В цьому ж жодної логіки немає! Кожен – професіонал своєї справи й мусить залишатися на своєму місці!

Та пташка і чути нічого не бажала. І як не вмовляли її «мишка» й «ковбаса», вона все ж таки наполягла на своєму!

Робити нічого, кинули жереб, і випало «ковбасі» дрова тягати, пташці воду носити, а мишці обід готувати. Натусі довелося чимчикувати, а радше котитися, до лісу. Але коли пташка вилетіла по воду, бабуся швиденько підбігла до онучки й мовила:

– Будь обережною! Я згадала, тут в кінці казки всі гинуть. І все через нашу «любу подругу», якій захотілося урізноманітнити собі життя!

– Що ж нам робити? – почала панікувати Натуся.

– На тебе у лісі має напасти собака і з’їсти. Тож не відходь далеко, закотися під якесь дерево, присип себе землею і чекай на мене.

На тому розмова і закінчилася. «Ковбаса» попрямувала до лісу, а мишка горщик до печі запхала, і стали вичікувати, коли повернеться пташка. Коли та прилетіла з відром води, то була дуже здивована, що їхньої колежанки ще й досі немає.

– Я піду погляну, де вона там! – мовила «мишка» і швиденько побігла надвір. 

На свій жах вона незабаром побачила, що неподалік від будинку собака тягала у зубах ковбасу. 

– Мамо моя рідна! – сплеснула Ельвіра руками (точніше лапками) й хутчіше побігла відбивати свою онучку від хижака. 

Вона застрибнула собаці на хвіст та як вкусить з усієї сили! Та заскавучала, випустила ковбасу з рота і побігла геть.

– Дитиночко, ти жива???? – закричала бабуся, ледь стримуючи сльози.

– Ледве… – тихо мовила Натуся. – Я… заховалася… Дерево… А собака… Ой…

Дівчинці дійсно стало зле. Бабуся побігла назад до хати за голкою з ниткою і швиденько заштопала «ковбасу». 

– Якби не ця клята пташ... – почала було Натуся, та сил на більше не вистачило. Знепритомніла.

Ельвіра у паніці знову побігла додому за пташкою.

– Потрібна твоя допомога, – зарепетувала вона, щойно переступила поріг. – Наша подруга в біді!

На щастя, пташку вмовляти довго не довелося і вона одразу ж вилетіла у вікно. «Мишка» побігла за нею.

– Обережно підніми її та принеси до хати, – скомандувала вона пташці. – Там покладеш у ліжко і лети по воду!

Та послухалася і виконала усі накази. А коли полетіла до криниці, бабуся підійшла до онучки, та промовила:

– Тримайся, дитино, ще трішечки, і ми опинимося в іншій казці.

Вона не розповіла Натусі, що чекала загибелі пташки, яка через свою необережність впала в колодязь і потонула. Зараз Ельвіру цікавив лише порятунок її онучки, а не добробут вигаданого персонажа казки. І за секунду до того, як у дівчинки в образі «ковбаси» навіки закрилися очі, вони перенеслися у наступну історію.